Записи

банковское право

«Електронні гроші» та «переказ коштів», їх відмінності.

85

Порівняння електронних грошей із переказом коштів, зумовлено їх близькою правовою природою, та спорідненістю обігу електронних грошей із фінансовими операціями. Системи електронних грошей мають майже тридцятирічну історію використання їх у світі. Наша країна не може похизуватись таким досвідом. Науковці називають період розвитку електронних грошей в нашій країні «дитячим», оскільки це обумовлено невизначеністю статусу електронних грошей у національному правовому просторі,  та регулювання їх статусу лише нечисленними підзаконними актами.Існує ряд загальноприйнятих ознак електронних грошей, що характерізує їх у всьому світі, як окрему економічно-правову категорію. Одне з поширених «технічних» визначень поняття «електронні гроші» наведене в Глосарії термінів, які використовуються в платіжних і розрахункових системах, оприлюдненому в 2001 році Банком міжнародних розрахунків: електронні гроші – це «вартість, яка зберігається в електронному вигляді на таких пристроях як чіпова картка або накопичувач на жорсткому диску персонального комп’ютера».

Наведене визначення вказує на те, що електронні гроші – це вартість, тоб-то щось, таке, що може бути виражена виключно в грошовому еквіваленті. Зберігання їх в електронному вигляді, свідчить про існування електронних грошей в якості інформаційного масиву. Цей інформаційний масив являє собою їх кількісний вираз вартості і зберігається у программно-технічному забезпеченні, спеціальному пристрої, тобто в інформаційному просторі, який і слугує сферою їх обігу.

Це означає, що передача відповідних інформаційних одиниць здійснюється на спеціальних електронних носіях, що породжує юридичні наслідки і свідчить про здійснення операцій, які прирівнюються до платіжних. Саме таке основне функціональне призначення електронних грошей виражене в доволі відомому в міжнародному економічному просторі, визначенні цієї категорії, наведеному у 1998 році в документі Європейського центрального банку «Звіт про електронні гроші»: електронні гроші «грошова вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному пристрої і може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахунків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред’явника».

В обох наведених джерелах явно або опосередковано вказується на відсутність використання рахунків при обігу електронних грошей, що і сприяє миттєвому та зручному апелюванню електронними грошима всіма користувачами. Але в обох визначеннях не зазначається такої невідємної і суттєвої ознаки електронних грошей, як їх існування в якості зобов’язань свого емітенту.

Ця ознака безперечно є основною, оскільки вона обумовлює їх реальну цінність, і свідчить про можливість їх обміну на реальні гроші в будь-який час. Таким чином, назва «гроші» тут є умовною в матеріальному світі вони не існують, але це не зменшує їх реальної цінності, оскільки електронні гроші обов’язково забезпечені реальними грошима.
«Переказ коштів», на відміну від «електронних грошей» є доволі традиційним поняттям для банківської системи України. Зокрема, чітке визначення та регулювання переказу коштів на правовому рівні, суттєво спрощує процедури здійснення подібних операцій як у вигляді готівкових, так і безготівкових розрахунків. Відносини у сфері переказу коштів регулюються низкою нормативно-правових актів: Конституцією України, законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про поштовий зв’язок”, Законом «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів. Ст. 1.24 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі – закон) визначає переказ  коштів як  рух певної суми коштів з метою її зарахування на  рахунок  отримувача  або  видачі йому у готівковій формі. Так, переказ коштів має право здійснювати банк та небанківська фінансова установа, що має ліцензію Держфінпослуг на здійснення діяльності, пов’язаної з переказом коштів.
Ініціювання переказу здійснюється за допомогою платіжних інструментів: спеціальних платіжних засобів, що знаходяться у розпорядженні користувачів та розрахункових документів, вичерпний перелік яких міститься в ст. 22 закону (платіжне доручення;  платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек;  платіжна вимога; меморіальний ордер). З моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі переказ вважається завершеним.
Правовідносини з переказу коштів між членами та учасниками платіжних систем, які згідно зі ст. 5 закону виступають суб’єктами цих правовідносин,  можуть бути врегульовані укладеними договорами, в яких сторони можуть змінювати встановлені строки на переказ та встановлювати строки на здійснення переказів за допомогою платіжних інструментів. В разі відсутності домовленості по строкам, банки зобов’язані здійснювати переказ протягом одного операційного дня, тривалість якого встановлюється внутрішніми локальними актами. Строк здійснення внутрішньобанковских переказів збільшений до 2-х операційних днів, а міжбанківських – до 3-х. Наявність рахунків є обов’язковою умовою безготівкових переказів. Всі операції, пов’язані з рухом безготівкових коштів, відображаються на рахунках платника та отримувача.
Відмінності «електронних грошей» та «переказу коштів», їх взаємозв’язок.
Ці два терміни однозначно мають між собою тісний зв’язок, але з приводу їх однаковості існують протилежні точки зору. Одні науковці наполягають на тому, що одне без іншого неможливо, інші, навпаки, не повязують ці два явища, вказуючи на їх різну правову природу.  У вітчизняному законодавстві чітко не визначений правовий статус електронних грошей, що саме по собі сприяє виникненню колізій і різного тлумачення одних й тих самих норм законодавства. Регулювання відносин, що пов’язані з електронними грошима, здійснюється як цивільним, так і банківським законодавством, зокрема,  регулюванню операцій з електронними грошима присвячена Постанова Правління НБУ «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей» № 481 від 4.11.2010 р., що затверджує Положення про електронні гроші. У п.1.3 Постанови № 481 електронні гроші визначаються як одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов’язанням емітента. Отже, законодавець виділяє серед ряду інших ознак електронних грошей, їх можливість слугувати засобом платежу. У визначенні наведеному в «Звіті про електронні гроші» (див. вище) електронні гроші розглядаються як один із наперед оплачених платіжних інструментів, що також є засобом платежу. Якщо розглядати цю ознаку електронних грошей з точки зору національного законодавства, спостерігається їх зв’язок не з традиційними грошима, а із спеціальними платіжними засобами,  якими можуть бути відповідно до п. 1.4. Постанови Правління НБУ № 223 «Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів» від 30.04.2010 року, – платіжна картка, мобільний платіжний інструмент, інший платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держатель цього інструменту здійснює платіжні операції з рахунку платника або банку, а також інші операції, установлені договором. Але так як в законодавстві існує прив’язка у визначенні платіжної операції безпосередньо до рахунку (п. 1.4 Постанови № 223 платіжна операція – дія, ініційована держателем спеціального платіжного засобу, з унесення або зняття готівки з рахунку, здійснення розрахунків у безготівковій формі з використанням цього спеціального платіжного засобу за банківськими рахунками;), то заперечення існування рахунку є запереченням існування такої ознаки електронних грошей як засобу платежу. Але це суперечить правовій природі електронних грошей, оскільки з втратою такої ознаки вони втрачають своє головне призначення.
Отже, існує необхідність уточнення визначення наперед оплаченого електронного платіжного засобу, для того щоб не виникало правових колізій при здійсненні як переказу коштів, так і операцій з електронними грошима, оскільки вони тісно перетинаються один з одним. Існуюче визначення наперед оплаченої картки багатоцільового використання, для цілей електронного грошового обігу, що затверджене в п.1.3 Постанови № 481, як пластикової або іншої картки, яка містить електронні гроші в чипі, інтегрованому на цій картці, або яка є засобом доступу до електронних грошей, що зберігаються в пам’яті комп’ютера, не уніфікується із традиційним розумінням такого терміну, прийнятим в національному законодавстві. На фоні впровадження новел у нормативно-правових актах українського законодавства доцільним, здається запозичення досвіду США, який характеризується  вдосконаленням вже існуючих законодавчих норм, які можуть слугувати надійним фундаментом для розвитку та правового врегулювання динамічних, швидкозмінних відносин електронних грошей, які стрімко набувають нових форм вираження.  Розроблений НБУ Законопроект України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків)» пропонує внести зміни до п. 1.14 закону, що уніфікують визначення електронного платіжного засобу, і визначають його як платіжний інструмент, за допомогою якого держателем цього інструменту ініціюється переказ коштів з відповідного рахунку платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором (банківська платіжна картка, мобільний платіжний інструмент, електронні гроші тощо).
З погляду цивільного законодавства переказ коштів регулюється главою 72 ЦК «банківський рахунок», а от для визначення цивільно-правового підгрунтя слід звернути увагу на таку ознаку електронних грошей як існування їх у формі грошового зобов’язання емітенту. Відповідно, Цивільний кодекс регулює правовідносини з обігу електронних грошей III розділом «Об’єкти цивільних прав». Електронні гроші не можна віднести як традиційні гроші до рухомого майна, оскільки вони існують у формі зобовязань емітента та прав вимоги. Це надає нам право у відповідності до ст. 190 ЦК віднести їх у категорію майна, а саме майнових прав та зобов’язань. Обіг електронних грошей (грошових зобов’язань) здійснюється відповідно до ч.1 п.1 ст. 512 ЦК шляхом відступлення права вимоги до емітента й породжує зобов’язання останнього у розмірі пред’явлених «електронних грошей». Таким чином, після здійснення емісії електронних грошей банк-емітент набуває грошове зобов‘язання перед користувачем, тобто, зобов‘язання сплатити певну суму грошей користувачу (в розумінні ч.1 ст. 509 ЦК України). Користувач, як управнена сторона в цих правовідносинах, має право передати свої права третій особі (іншому користувачу, торгівцю, що здійснює торгівлю, шляхом розрахунків електронними грошима).
Таким чином, стає зрозумілим чому порівнюють електронні гроші та переказ коштів, обидва використовують у своєму обігу платіжні інструменти. Але різниця полягає в тому, що рух коштів при здійсненні переказу відбувається по банківських рахунках, а для інших сферою обігу є інформаційний простір, в яких електронні гроші переміщуються на так званих «електронних рахунках», які не мають нічого спільного із банківськими, окрім назви. Але переказ можливий без обігу електронних грошей, коли зворотній процес нереальний, оскільки переказ завжди передує обігу електронних грошей. Останні, як вже зазначалось є забезпеченими зобов’язаннями свого емітенту. Для надання цієї властивості електронним грошам необхідним є здійснення переказу коштів на рахунок емітенту. Відмінність переказу коштів від операцій з електронними грошима, крім того, підкреслюється в площині цивільно-правового підґрунтя вирішення цього питання.

 

Рахунок користувача електронних грошей

Досліджуючи сферу обігу електронних грошей, неодмінно потрібно з’ясувати питання щодо місця відкриття рахунку  користувача електронних грошей та взагалі визначити природу даного явища.

Відповідно до п. 2.3. Постанови НБУ № 481 електронні гроші є випущеними з часу їх завантаження емітентом або оператором на електронний пристрій, що перебуває в розпорядженні користувача або агента. Електронні гроші зберігаються та завантажуються на електронні пристрої їх емітентами або агентами з розповсюдження. Доступ до електронних грошей, які зберігаються в інформаційному вигляді, здійснюється за допомогою електронного пристрою (згідно з п.1.3.Постанови № 481  чип, що міститься на пластиковій картці або на іншому носії, пам’ять комп’ютера тощо, які використовуються для зберігання електронних грошей), програмно-технічного забезпечення, карток, що зберігають вартість (stored value cards), наперед оплачених карток, схем on-line серверів та інших, що умовно іменуються «електронними рахунками», зокрема в Директиві ЄС 2009р.

П.1.5 постанови НБУ №481 зобовязує емітента електронних грошей вести облік коштів, які надходять від користувачів та/або агентів як оплата електронних грошей на окремому рахунку за кожною системою електронних грошей, платіжною системою та за кожним видом електронного пристрою. Це свідчить про неперсоніфікованість рахунків емітенту, відповідно, на банківських рахунках емітенту відображаються тільки дві операції з випуску, тобто момент забезпечення електронних грошей переказом реальних коштів на рахунок емітенту, та погашення – переказ коштів, які забезпечували зобов’язання емітенту, на рахунок користувача електронних грошей або видача їх у готівковій формі. Про те, що рахунки кожному користувачу електронних грошей не відкриваються, вказувалось ще в законопроекті, розробленому виконуючим обов’язки голови НБУ А. В. Шаповаловим у 2005 році.

Так, рух електронних грошей, безсумнівно, відбувається поза банківськмими рахунками, для цього існують як вже зазначалось «електронні рахунки». Такого визначення в українському правовому полі не існує, але їх аналогами є електронний пристрій (п. 1.3 Постанови № 481) – чип, що міститься на пластиковій картці або на іншому носії, пам’ять комп’ютера тощо, які використовуються для зберігання електронних грошей, або наперед оплачена картка багатоцільового використання – пластикова або інша картка, яка містить електронні гроші в чипі, інтегрованому на цій картці, або яка є засобом доступу до електронних грошей, що зберігаються в пам’яті комп’ютера. Відповідно, електронні гаманці, спеціальні картки або навіть програмно-технічне забезпечення на on-line сервері оператора є свого роду «електронними рахунками». При цьому обслуговування обігу по таких рахунках здійснюється оператором, яким є юридична особа, яка на підставі договору, укладеного з емітентом, виконує операційні та інші технологічні функції у системі електронних грошей (п. 1.3 Постанови № 481). Але це не обов’язково, емітент має право не укладати договір з оператором, самостійно здійснюючи функції оператора. П. 5.2. Постанови № 481 приписує, що емітент або оператор на підставі договору з емітентом зобов’язаний забезпечити фіксування всіх трансакцій електронних грошей між користувачами, торговцями, агентами, емітентом та оператором за допомогою технічних засобів, а також зберігання протягом п’яти років відповідної інформації у формі, яка дає змогу перевірити цілісність інформації. Як бачимо, положення оператора, потребує більш повного та розширеного врегулювання на нивах вітчизняного законодавства.

Агенти з обмінних операцій

Особливо законодавчою невизначеністю відрізняється сфера діяльності агентів з обмінних операцій та сам механізм здійснення обміну та емісії «електронних грошей».

П. 1.3-1.4 Положення про електронні гроші, затверджене Постановою Правління НБУ № 481 закріплює, що емісія електронних грошей може здійснюватись емітентами, якими можуть бути виключно банки. Емісія електронних грошей прирівнюється до випуску електронних грошей і має визначення операції з уведення в обіг електронних грошей емітентом шляхом їх надання користувачам або агентам в обмін на готівкові або безготівкові кошти. Розглянемо на конкртеному прикладі, поетапно як саме і де здійснюється ця процедура:

1. Внесення готівкових грошей (касовий апарат) або переведення коштів з рахунку майбутнього користувача електронних грошей на рахунок емітента.

2. Завантаження електронних грошей на носій, надання держателю скретч-карти з кодом. Банк видає оператору наказ – доставити електронні гроші на зазначений електронний гаманець за допомогою мережі Інтернет. При готівковому переказі у касі банку залишається паперовий документ про отримання від фізичної особи готівкових грошей.

3. Фізична особа активізує скретч-карту.

4. Банк-емітент авторизує електронні гроші на електронному гаманці.
Бачимо, що емісія здійснюється емітентом за допомогою використання банківського рахунку, а обслуговується оператором із використанням «електронного рахунку».
Відповідно до Положення, визначає обмінні операції з електронними грошима як операції з обміну електронних грошей, випущених одним емітентом, на електронні гроші іншого емітента. П.1.7 встановлюється, що тільки електронні гроші, випущені в рамках ліцензованих НБУ платіжних систем та систем електронних грошей можуть бути обміняні між собою. Повноваження на здійснення подібних операцій надане виключно агенту з обмінних операцій та самому емітенту. Правовий статус агентів з обмінних операцій обмежується приписом щодо укладення договору з емітентом та визначенням обмінних операцій з електронними грошима в рамках наведеного «Положення про електронні гроші». Так п.1.3, що це операції з обміну електронних грошей, випущених одним емітентом, на електронні гроші іншого емітента. При цьому законодавець не встановлено необхідних вимог для таких агентів, не вказує хто і яким чином має право набувати такий статус і які юридичні наслідки тягне за собою недотримання зазначеного вище п.1.7.

Аналізуючи відомості щодо систем електронних грошей та діяльності її членів/учасників, прописаних в нормативно-правових актах, діяльність агентів з обмінних оерацій представляється наступним чином. Для набуття статусу агента з обмінних операцій необхідно мати договори із кількома банками-емітентами,в декількох системах електронних грошей, гроші яких підлягають обміну між собою, при цьому в рамках одної системи електронних грошей, такий агент повинен виконувати функції агента з розповсюдження або з поповнення, а в рамках іншої – бути агентом з розрахунків.

В міжнародних системах електронних грошей, обмінні операції можуть здійснюватись в рамках асоціацій платіжних систем. Обмеження щодо обміну власно емітованих електронних грошей на електронні гроші інших емітентів можуть встановлюватись самими емітентами. Так, наприклад, система розрахунків Web Money встановила обмеження щодо обміну своїх електронних грошей на гроші системи Яндекс.Гроші, при цьому як бачимо не знадобилось будь-яких офіційних пояснень з цього приводу «дискримінованій» системі.
Взаємозамінність та суміщення функцій агентів.

Наприклад, прямо у нормативній базі не має відповіді про те чи може бути агент з розрахунків агентом з поповнення або агентом з розповсюдження, але спробуємо дійти логічного висновку, виходячи з реальної дійсності.

Постанова № 481 говорить про існування агентів в системі електронних грошей, визначаючи, що агент – особа, яка на підставі договору, укладеного з емітентом, здійснює: розповсюдження електронних грошей – операція з надання електронних грошей користувачам, яка не пов’язана із зобов’язанням щодо їх погашення (агент з розповсюдження); надання засобів поповнення електронними грошима електронних пристроїв (агент з поповнення); обмінні операції з електронними грошима (агент з обмінних операцій); приймання електронних грошей в обмін на готівкові/безготівкові кошти (агент з розрахунків). Чітко в жодному нормативно-правовому акті не врегульовані становища агентів, але встановлено що відносини між ними врегульовуються укладеними договорами та правилами систем електронних грошей. Спробуємо розібратись, проаналізувавши деякі статті положення про електронні гроші, у тому чиї функції можуть бути взаємозамінними, а компетенція яких агентів є виключною.

Зазначимо, що відповідно до п. 3.2, 3.7 Постанови № 481  емітент має право виступати як агент з обмінних операцій та агент з поповнення. Логічно, що емітент може бути агентом з розповсюдження, як для інших агентів або торговців так і для самих користувачів. Укладення договорів із банком-емітентом відповідної системи надає членам системи електронних грошей статусу агентів, із набуттям якого набуваються права та обов’язки відповідно до користувачів та членів даної системи.

Усі агенти як і користувачі мають свої «електронні гаманці» (рахунки), за допомогою яких і здійснюються надання послуг агентами, шляхом проведення відповідних операцій із електронними грошима. Серед всіх агентів особливі вимоги встановлені тільки для агента з розрахунків. П.3.6. Постанови № 481  приписує, що агентами з розрахунків можуть бути виключно банк і небанківська фінансова установа, що має ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на переказ коштів. Таким чином всі інші агенти можуть бути взаємозамінні. Це обумовлено саме сутністю розрахункових операцій, адже інші операції не передбачають видачу готівки або безготівкових коштів, а навпаки, обслуговують зворотній рух.

Повноваження фінансових установ щодо здійснення функцій агента з розрахунків.
Операції з електронними грошима як фінансова операція.

Актуальним питанням є те наскільки обґрунтованими є встановлення вимоги щодо наявності статусу банку чи небанківської фінансової установи для набуття статусу агента розрахункових операцій.

З огляду на вимоги ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», встановлені у визначенні фінансової установи, така установа  має право надавати одну чи декілька фінансових послуг та інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Так фінансова установа має право на здійснення лише таких операцій, які підпадають під наведене визначення. Ст. 4 зазначеного закону дає вичерпний перелік фінансових послуг, серед яких не має операцій з електронними грошима, але ч.1 п.12 цієї статті даного закону зазначає серед наведених операцій – інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього закону, який наводить визначеня фінансової послуги як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Таким чином постає питання чи можна віднести операції, що проводяться агентами з розрахунків до операцій, які має право здійснювати фінансова установа, тоб-то фінансових послуг або пов’язаних із ними операцій. Відповідаючи на це питання, необхідно розібратись в сутності операцій, здійснюваних агентами з розрахунків.
Отримання електронних грошей в обмін на готівкові або безготівкові кошти від користувачів,передбачає здійснення агентом зарахування електронних коштів з власного «електронного рахунку» на рахунок емітента, який в свою чергу здійснює перерахування готівкових або безготівкових коштів на банківський рахунок агента. На наступній стадії агентом з розрахунків ініціюється списання коштів з власного банківського рахунку на користь користувача електронних грошей. Відповідно,такі операції можна віднести якщо не до фінансових послуг, то до операцій пов’язаних з фінансовими послугами. Крім того, такий висновок підтверджується також фактом надання емітенту, платіжній організації або генеральному агенту дозволу НБУ на здійснення операцій, пов’язаних із переказом коштів (Розділ 5 п.8 Пост. №348.), при цьому віднесення переказу коштів до фінансових послуг не заперечується. Відповідно для набуття правової підстави на здійснення функцій агента з розрахунків, достатньо укладення договору з емітентом або генеральним агентом, який має такий дозвіл.

Висновок: Директивою Європейського Парламенту та Ради Європи № 2009/110/ЄС від 16.09.2009 р. визначається, що термін електронні гроші – це електронно, в тому числі магнетично, накопичена грошова вартість, яка представлена вимогою до емітента, і яка після отримання коштів випускається з метою здійснення платіжних трансакцій і приймається фізичною і юридичною особою, що не є емітентом електронних грошей. На мою думку, таке визначення дозволяє охопити якомога більше форм електронних грошей, що постійно змінюють свій вигляд та стрімко набувають нових форм вираження. Резюмуючи аналіз всіх вищенаведених аспектів електронних грошей та переказу коштів, зазначимо, що останній завжди передує та завершує процес обігу електронних грошей, але при цьому розмежування цих процесів як в теоретично-правовому аспеті так при практичній реалізації не залишає сумніву. Це обумовлено сферою обігу електронних грошей, що лежить поза банківськими рахунками, у площині інформаційного простору (сервери, програмно-технічні забезпечення).

На сучасному етапі розвитку, українське законодавство потребує як вдосконалення вже створеного законодавства, зокрема щодо врегулювання питання із платіжними засобами та переказом коштів, так і прийняття нових норм, що врегулюють відносини між суб’єктами систем електронних грошей, забезпечать як належний захист користувачів так і зменшення ризиків самих систем, що надають відповідні послуги.

Слесаренко Софья
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий