Записи

гражданское право

Чи є вихід з ТОВ?

mark-516277

Спеціально для видання «Юридична газета» № 7

ЦК України та Закон України «Про господарські товариства» надають учасникам право вийти з господарського товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом. Однак законодавець визначає лише загальні положення щодо виходу учасника з господарського товариства та не дає відповіді на значну частину питань: який порядок виходу учасника з товариства; з якого моменту учасник вважається таким, що вийшов із товариства; як правильно визначити дату подачі заяви про вихід із товариства тощо?Момент виходу

Найпробленішим питанням, яке виникає у разі виходу учасника з господарського товариства є визначення моменту такого виходу. Ускладнює вирішення цієї проблеми відсутність законодавчого регулювання зазначеного питання та наявність протилежних правових позицій вищих судових інстанцій. Так, Пленум ВСУ у своїй постанові «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 роз’яснив, що у разі вирішення спорів, пов’язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ має право у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов’язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв’язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку.

Натомість у п. 3.5. рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 № 04-5/14 зазначається, що право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення – з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

Зазначене питання не залишилось поза увагою і інших державних органів. Так, згідно з листом Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва від 22.09.2003 № 5008 датою добровільного виходу учасника з товариства з обмеженою відповідальністю є дата нотаріального посвідчення відповідної заяви. Однак у листі від 14.07.2004  №4783 Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва виклав протилежну правову позицію, зазначивши, що днем виходу учасника з товариства є дата державної реєстрації відповідних змін до установчих документів товариства.

Проаналізувавши наведені правові позиції та чинне законодавство України, можемо дійти висновку, що моментом виходу учасника з господарського товариства доцільно визначати дату подачі учасником заяви про вихід з товариства. До того ж помилковим є визначення моменту виходу учасника з дня прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства, оскільки чинне законодавство України не передбачає такої підстави для виключення учасника з господарського товариства як подання ним заяви про вихід із зазначеного товариства, а «виключення» і «вихід» учасника мають різну правову природу. Також необґрунтованим є визначення моменту виходу учасника з дати нотаріального посвідчення відповідної заяви та дати державної реєстрації змін до установчих документів, адже законодавець не пов’язує вихід учасника з вчиненням такий дій. Більше того, державна реєстрація змін до установчих документів є наслідком виходу учасника з господарського товариства. Водночас вважаємо, що зазначене питання має чітко визначатись на рівні законодавчих актів, а не роз’яснень вищих судових інстанцій.

«Обмеження часом»

Незважаючи на те, що право на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи його учасників, таке право не є безумовним, оскільки має встановлені законом “часові межі” реалізації. Так, згідно з ч. 2 ст. 100 ЦК України учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлено обов’язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

Про строки повідомлення щодо виходу із товариства зазначається також у статтях 126, 148 ЦК України. За змістом ч. 1 ст. 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦК України учасник повного товариства, яке було створене на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

З огляду на зміст наведених правових норм, залежно від виду господарського товариства та/або змісту установчих документів законодавець передбачає необхідність повідомлення учасником товариства про свій вихід та встановлює строки для такого повідомлення. Водночас чинне законодавство України прямо не пов’язує зі спливом зазначених строків момент виходу учасника із товариства, а тому доцільно виключити із закону норми, що встановлюють такі строки. До того ж слід враховувати, що у господарського товариства буде достатньо часу (12 місяців з дня виходу учасника) для виконання свого обов’язку перед учасником щодо виплати йому вартості частини майна, а внесення відповідних змін до установчих документів товариства можливе лише після виходу учасника із товариства.

Форма заяви

У разі застосування норм щодо виходу учасника з господарського товариства важливим є питання визначення форми заяви учасника про вихід із товариства. Особливо актуальним це питання стало після прийняття ВСУ 14.03.2011 постанови у справі № 12/198, яка з огляду на вимоги ч. 1 ст. 11128 ГПК України є обов’язковою для всіх судів України. У зазначеній постанові суд підтримав правову позицію щодо необхідності нотаріального посвідчення заяви учасника товариства про його вихід із товариства з обмеженою відповідальністю та зазначив, що подана позивачем заява у простій письмовій формі є неналежно оформленою та не може бути підставою для прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства, проведення відповідних виплат та внесення змін до установчих документів.

Слід зазначити, що позиція ВСУ щодо обов’язкового нотаріального посвідчення заяви ґрунтувалась на нормах ч. 3 ст. 29 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (у редакції, чинній до 6.06.2011), відповідно до якої у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково подається, зокрема, завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників).

Відповідно до чинної на сьогодні редакції зазначеної статті у разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково подається примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально засвідчена копія), зокрема, заяви фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників).

З огляду на наведене, на цей час законодавець не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення заяви учасника про його вихід із господарського товариства. За таких обставин немає  підстав для урахування судами зазначеної правової позиції ВСУ під час вирішення спорів у правових відносинах, що виникли з 07.06.2011, оскільки така позиція ґрунтується на нормах, які втратили чинність.

Не менш важливим є питання визначення правової природи заяви про вихід з товариства. У рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28.12.2007 № 04-5/14 зазначено, що заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином.

Проте таке визначення заяви про вихід не лише не узгоджується з чинним законодавством України, а й не враховує правових наслідків складення зазначених заяв з порушенням закону. Так, ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що заява про вихід із товариства є одностороннім правочином, оскільки є дією однієї сторони (учасника товариства), яка спрямована на припинення її корпоративних прав та обов’язків. Крім того, вихід учасника з товариства створює передбачений ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” обов’язок для іншої особи (товариства) виплатити учаснику вартість частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

Крім того, визначення заяви про вихід із товариства лише як форми реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочину, значно ускладнює можливість учасника та/або товариства захистити свої права у разі наявності порушень під час складання заяви про вихід (підписання такої заяви неуповноваженою особою тощо), адже у такому разі підстави для недійсності правочину не застосовуватимуться.

Зрештою можна зробити висновки, що питання визначення дати виходу учасника з господарського товариства, форми заяви про вихід та порядку реалізації права на вихід з товариства достатньо не врегульовані та заповнюються роз’ясненнями вищих судових інстанцій. Тому доцільним є доповнення ЦК України нормами щодо визначення моменту виходу учасника з товариства з дати подачі ним заяви про свій вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв’язку. Також необхідним є виключення з ЦК України норм про встановлення строків повідомлення господарського товариства про такий вихід.

Кучерук Нина

оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий