Записи

хозяйственное право

Деякі аспекти аналізу Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»

67

Відповідно до положень Коаліційної угоди коаліції депутатських фракцій Верховної Ради України VIII скликання від 21 листопада 2014 року коаліцією депутатських фракцій Верховної Ради України VIII скликання було підписано Коаліційну угоду, пунктом 1.2 глави 1 розділу IX якої передбачено завдання з усунення надмірного регулювання господарської діяльності через зменшення кількості документів дозвільного характеру, дозвільно-погоджувальних процедур, переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, та переліку продукції (товарів, послуг), що підлягають сертифікації [14].

Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 було схвалено Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020», яка передбачає проведення реформ та програм розвитку держави, зокрема, у частині дерегуляції та розвитку підприємництва [12], а постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. № 724 «Деякі питання Державної регуляторної служби України» утворено Державну регуляторну службу України, одним з основних завдань якої є координація дій органів виконавчої влади, інститутів громадянського суспільства і підприємництва з питань дерегуляції господарської діяльності [2].

Таким чином, на сьогоднішній день в Україні активно впроваджується політика дерегулювання господарської діяльності, чим значно зменшується обсяг повноважень держави в аспекті втручання у діяльність суб’єктів господарювання.

Одним з проявів зазначеної політики було прийняття 3 березня 2015 року Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» № 222-VIII, який набрав чинності 28 червня 2015 року (далі – Закон «Про ліцензування») [8], дослідженню положень якого  присвячено дану статтю.

Аналізом окремих аспектів ліцензування господарської діяльності займалися В.К Андреєва, М.К.Галянтича, П.М. Пальчука,  В.М. Пашкова, К.Ю. Тотьєва, А.О. Шеваріхіна. Особливої уваги в даному аспекті заслуговують кандидатські дисертації  Е.Е. Бекірової «Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності» та А.І. Шпомер «Ліцензування господарської діяльності (господарсько-правовий аспект)», що стали базою для написання даної роботи. Зокрема, було використано визначені Е.Е. Бекіровою поняття і сутність ліцензування та ліцензійних правовідносин, взято до уваги проведений дослідницею правовий аналіз процедури ліцензування, нагляду, контролю та відповідальності у сфері ліцензування [1], а також було проаналізовано критерії віднесення видів господарської діяльності до таких, що ліцензуються, визначені А.І. Шпомер [15].

Виклад основного тексту. Перш за все слід зосередити увагу на тому, що значна кількість норм Закону «Про ліцензування» залишена законодавцем без змін у порівнянні із Законом України «Про ліцензування» від 1 червня 2000 року. Це, зокрема, стосується більшості принципів державної політики у сфері ліцензування; обов’язку суб’єкта господарювання провадити  певний  вид господарської діяльності (далі – ГП),  що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов; вимоги до документів, що подаються до уповноваженого органу для одержання ліцензії; безстроковість дії ліцензії тощо.

Разом із тим Законом «Про ліцензування» запроваджено низку змін у порядку ліцензування певних видів ГД. Так, Законом «Про ліцензування» зменшено кількість видів ГП, що підлягають ліцензуванню, що цілком відповідає сучасній політиці влади щодо проведення дерегуляції в Україні та скорочення кількості послуг органів влади, які є додатковими перепонами як для представників бізнесу, так і для пересічних громадян. Зокрема, відтепер право провадити господарську діяльність без одержання ліцензії мають суб’єкти, які здійснюють:

- видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

- виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

- торгівля пестицидами та агрохімікатами;

- впровадження, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів;

- виготовлення бланків цінних паперів;

- розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними  апаратами та його складових частин;

- заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів;

- збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

- проведення землеоціночних робіт та земельних торгів;

- митну брокерську діяльність;

- виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

- проведення фумігації (знезараження) об’єктів регулювання, визначених Законом України “Про карантин рослин”, які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони;

- діяльність, пов’язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;

- діяльність, пов’язана з наданням послуг стрільбищами невійськового призначення та функціонуванням мисливських стендів;

- розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація   озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

- збирання та використання інформації, яка складає кредитну історію;

- генетично-інженерна діяльність у замкненій системі;

- торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом.

Крім того, згідно з п.2. ст.24 Закону «Про ліцензування» – «Прикінцеві та перехідні положення» – з 1 січня 2018 року буде також скасовано ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій .

Слід зазначити, що Законом «Про ліцензування» в порівнянні з редакцією Закону «Про ліцензування» від 1 червня 2000 року внесено зміни і до порядку ліцензування тих видів ГП, які  все ж таки підлягають цьому засобу впливу держави на господарську діяльність.

Зокрема, законодавцем у п.9 ч.1 ст.7 Закону «Про ліцензування» уточнено, що ліцензується не загалом будівельна діяльність, як було раніше, а будівництво об’єктів IV і V категорій[1]. Щодо ГД, пов’язаної з розробленням, виготовленням, постачанням спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку та інших технічних засобів негласного отримання інформації, законодавець зазначив, що критерії належності та перелік технічних засобів негласного отримання інформації визначаються Кабінетом Міністрів України за поданням Служби безпеки України. Стосовно централізованого водопостачання та водовідведення, а також виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, то Законом «Про ліцензування» виключено обов’язковість ліцензування цих видів господарської діяльності, якщо вони здійснюється за нерегульованим тарифом.

Наступним нововведенням Закону «Про ліцензування» є спрощення порядку отримання ліцензій: якщо раніше документи на отримання ліцензії повинні були подані шляхом звернення до відповідного органу ліцензування суб’єктом господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу (ч.1 ст.10 Закону «Про ліцензування» від 1 червня 2000 року), то відтепер законодавець надає суб’єкту господарювання три альтернативні варіанти як для подання документів на отримання ліцензії, так і для її видачі органом ліцензування.

Так, відповідно до ч.1 ст.10 Закону «Про ліцензування» документи можуть бути подані до органу ліцензування та отримані від цього органу за вибором здобувача ліцензії:

  • наручно;
  • поштовим відправленням з описом вкладення;
  • в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних засобів зв’язку.

Принагідно зазначимо, що законодавець у аб.2 ч.8 ст. 11 Закону «Про ліцензування» встановив, що електронний документ вважається одержаним органом ліцензування з часу надходження заявникові повідомлення в електронній формі про одержання такого електронного документа органом ліцензування. Орган ліцензування автоматично після отримання від заявника електронного документа надсилає йому електронний документ з підтвердженням факту одержання електронного документа. Електронні копії документів зберігаються на електронних носіях і є невід’ємною частиною ліцензійної справи (ч.3 ст.17 Закону України «Про ліцензування»).

Заслуговує на увагу і введена Законом «Про ліцензування» норма про те, що дія ліцензії на здійснення тієї чи іншої ГД може поширюватися на конкретну територію України або на всю території держави залежно від того, яким органом було видано ліцензію.

Так, відповідно до ч.4 ст.2 Закону «Про ліцензування» органами ліцензування є:

1)  центральний орган виконавчої влади, державний колегіальний орган (якщо ГД провадиться на всій території України);

2)  Рада міністрів Автономної Республіці Крим (якщо ГД провадиться на території окупованого півострова);

3)  місцевий орган виконавчої влади (якщо ГД провадиться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці).

Такий механізм відповідає нововведеному Законом «Про ліцензування» принципу територіальності, згідно з яким дія ліцензії поширюється на адміністративну територію органу ліцензування, що її видав (п.2 ч.1 ст.3 Закону «Про ліцензування»).

В даному контексті заслуговує на увагу законодавча неврегульованість питання про те, яка ГД вважається такою, що провадиться на всій території України. Щодо деяких видів ГД відповідь є очевидною. Так, на території всієї України переважно діють банки, суб’єкти господарювання, що діють у сфері електроенергетики, виробництва теплової енергії, транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом тощо. Водночас на території адміністративно-територіальної одиниці у своїй більшості діють заклади освіти, суб’єкти господарювання, що здійснюють будівництво тощо.

Однак, як розмежувати, наприклад, на якій території провадить свою діяльність вітчизняний туроператор та до якого органу йому слід звернутися для отримання туроператорської ліцензії.

Туроператори згідно зі ст.5 Закону України «Про туризм» – це юридичні  особи, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення  створення  туристичного продукту,  реалізація  та  надання  туристичних  послуг,  а  також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність [13]. З метою ефективної реалізації туристичного продукту туроператор укладає агентські договори із туристичними агентами, які виступають посередниками з продажу такого продукту безпосереднім його споживачам – туристам.

Питання у тому, чи вважається туроператор таким, що провадить діяльність на всій території України, якщо він як юридична особа зареєстрований у місті Києві, а турагенти, які діють від імені, під контролем, за рахунок туроператора, – в інших містах України. Крім того, як визначити територію діяльності туроператора, якщо у різних містах України ним створені відокремлені підрозділи, які також реалізують турпродукт.

Вважаємо, що до моменту чіткого врегулювання законодавцем аналогічних зазначеним вище ситуацій для суб’єктів господарювання, щодо яких питання визначення території провадження ГД є неоднозначним, в тому числі – для туроператорів, слід отримувати ліцензію в центральному органі виконавчої влади, державному колегіальному органі.

Принагідно зазначимо, що у новому законі законодавець окремо зазначає, що органами, уповноваженими здійснювати формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензування згідно з Законом «Про ліцензування», є Кабінет Міністрів України, Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, а також відповідні органи ліцензування[2].

Варто підкреслити, що плата за видачу ліцензії відповідно до норм Закону України «Про ліцензування» залишилася незмінною: вноситься одноразово, протягом 10 днів з дня прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії і становить одну мінімальну заробітну плату виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом.

Водночас у зв’язку з тим, що відтепер діятимуть зазначені вище нові органи ліцензування, законодавець встановив, що плата за видачу ліцензії Радою міністрів Автономної Республіки Крим або місцевим органом виконавчої влади, становить 10 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, що діє на день прийняття рішення про видачу ліцензії.

Акцентуємо і на тому, що відповідно до встановленого Законом «Про ліцензування» та вже згаданого вище принципу територіальності плата за видачу ліцензії відтепер вноситься не виключно до Державного бюджету України, як було раніше, а залежно від того, яким органом була видана ліцензія, – до Державного бюджету України, до бюджету Автономної Республіки Крим, до відповідного місцевого бюджету (ч.5 ст.14 Закону «Про ліцензування»).

Крім того, відтепер переоформлення ліцензії є безоплатним, в той час як Законом «Про ліцензування» від 1 червня 2000 року за переоформлення ліцензії справлялася плата в розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Хочемо звернути увагу і на те, що згідно з ч.2 ст.2 Закону «Про ліцензування» дія цього Закону не буде поширюватися на банківську діяльність, діяльність в галузі телебачення і радіомовлення, виробництво і торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, адже у законі перелічено спеціальні НПА, які визначатимуть порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій на здійснення таких видів ГД[3]. Водночас у деяких пунктах ч.1 ст. 7 Закону «Про ліцензування» також є відсильні норми на спеціальні НПА, однак у даному випадку ліцензування того чи іншого виду ГД здійснюватиметься з урахуванням положень спеціальних законів, але відповідно до Закону «Про ліцензування», як загального НПА, що врегульовує процедуру ліцензування видів ГД. Зокрема, законодавець прямо вказує, що виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про лікарські засоби” (п.10 ч.1 ст. 7 нового Закону «Про ліцензування»); діяльність у сфері електроенергетики – з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про електроенергетику” (п.5 ч.1 ст. 7 нового Закону «Про ліцензування») тощо.

Також відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону «Про ліцензування» буде припинено ведення Єдиного ліцензійного реєстру органами ліцензування. Дане буде здійснено з моменту, коли буде розроблений та набере чинності відповідний акт Кабінету Міністрів України. Відтепер відомості щодо ліцензування зазначатимуться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (ст.18 Закону «Про ліцензування»).

На додаток, Законом «Про ліцензування» у ч.1 ст.19 зазначено, що проведення планових та позапланових перевірок повинно здійснюватися у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Очевидно, в даному контексті мається на увазі урядова постанова від 28 серпня 2013 р. № 752 [4]. У нормах Закону «Про ліцензування», які визначають порядок проведення нагляду та контролю у сфері ліцензування, наявне також посилання на спеціальний закон, який визначає основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності[4], вказівка на який існувала і у Законі «Про ліцензування» від 1 червня 2000 року (ч.1 ст.20).

Особливу увагу доцільно звернути на те, що Законом «Про ліцензування» не передбачені умови видачі дубліката ліцензії у разі, наприклад, її втрати чи пошкодження, як було зазначено у ст.18 Закону України «Про ліцензування» від 1 червня 2000 року.

Варто зауважити, що Законом «Про ліцензування» розширено перелік підстав для проведення позапланових перевірок як щодо перевірок додержання органами ліцензування вимог законодавства (ч.2 ст.19), так і щодо перевірок додержання ліцензіатами вимог ліцензійних умов (ч.9 ст.19).

Заслуговує на увагу і нововведена Законом «Про ліцензування» підстава для прийняття рішення про анулювання ліцензії, зазначена у п.9 ч.2 ст.16 Закону України «Про ліцензування», а саме – акт про документальне підтвердження встановлення факту контролю за діяльністю ліцензіата осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України та (або) дії яких створюють умови для виникнення воєнного конфлікту, застосування воєнної сили проти України.

Принагідно зазначимо, що відповідно до дефініції, наведеної у ст.1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” контроль за діяльністю суб’єкта господарювання здійснюється безпосередньо або через інших осіб однією чи декількома пов’язаними юридичними та/або фізичними особами[5] та має місце при наявності хоча б однієї з таких умов:

- право володіння чи користування всіма активами чи їх значною  частиною;

- право, яке забезпечує  вирішальний  вплив  на  формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб’єкта господарювання;

- укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов’язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб’єкта господарювання;

- заміщення посади керівника, заступника керівника спостережної  ради,  правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб’єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із  зазначених посад в інших суб’єктах господарювання;

- обіймання  більше  половини  посад   членів   спостережної   ради, правління,  інших  наглядових  чи  виконавчих органів суб’єкта господарювання особами,  які  вже  обіймають  одну  чи  кілька  із зазначених  посад  в  іншому суб’єкті господарювання [7].

При цьому, при визначенні контролера слід враховувати положення нещодавно прийнятого Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи», який набрав чинності 26 травня 2015 року [3].

Звертаємо також увагу на визначення законодавцем поняття збройної агресії проти України, наведеного у ст.1 Закону України “Про оборону України” [10]. Такою, зокрема, є будь-яка з наступних дій:

- вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;

- блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;

- напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;

- засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п’ятому – сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;

- дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п’ятому – восьмому цієї статті;

- застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів;

Таким чином, на основі проведеного дослідження можна сформулювати висновок про те, що Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 3 березня 2015 року № 222-VIII в цілому дійсно спрямований на зменшення впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. Так, про відповідність даного Закону сучасній політиці дерегулювання економіки України свідчать такі його положення:

1)  зменшення кількості видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню;

2) запровадження спрощеного порядку отримання ліцензії, зокрема, завдяки можливості суб’єктів подавати документи на отримувати ліцензію в електронному вигляді;

3)  введення принципу територіальності, згідно з яким органами ліцензування стали більш наближеними до субєктів господарювання тощо.

Список використаної літератури

1.  Бекірова Е.Е. Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / Е.Е. Бекірова ; НАН України. Ін-т екон.-прав. дослідж. — Донецьк, 2006. — 17 с. — укp.

2. Деякі питання Державної регуляторної служби України: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. № 724 : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/724-2014-%D0%BF

3. Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи : Закон України 21 травня 2015 року № 475-VIII : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/475-19

4. Про затвердження методик розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), а також уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю)» від 28 серпня 2013 р. № 752: Постанова КМУ : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. –  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/752-2013-%D0%BF

5.  Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 року № 1698 : Постанова КМУ :[Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1698-2000-%D0%BF

6.  Про затвердження Порядку віднесення об’єктів будівництва до IV і V категорій складності» від 27 квітня 2011 р. № 557 : Постанова КМУ : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/557-2011-%D0%BF

7. Про захист економічної конкуренції : Закон України 11 січня 2001 року № 2210-III : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2210-14

8. Про ліцензування видів господарської діяльності: Закон України 3 березня 2015 року № 222-VIII : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/222-19

9.  Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 1 червня 2000 року № 1775-III : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1775-14

10.  Про оборону України : Закон України 6 грудня 1991 року

11.№ 1932-XIIм: [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1932-12

12. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня     2007 року № 877-V: Закон України : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. –  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/877-16

13.  Про Стратегію сталого розвитку “Україна – 2020″ : Указ Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5/2015

14.  Про туризм : Закон України від 15 вересня 1995 року  № 324/95-ВР: [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/324/95-%D0%B2%D1%80

15.  Угода про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» від 21 листопада 2014 року : [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної ради України. – http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001001-15

16.  Шпомер А.І. Ліцензування господарської діяльності (господарсько-правовий аспект): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / А.Шпомер ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 20 с. — укp


[1] Дані категорії визначаються відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку віднесення об’єктів будівництва до IV і V категорій складності» від 27 квітня 2011 р. № 557 [6]

[2]Їх перелік визначено Постановою КМУ «Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада 2000 року № 1698 [5]

[3] Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Закон України “Про телебачення і радіомовлення”, Закон України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”

[4] Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року № 877-V [11]

[5] Пов’язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську  діяльність, у  тому числі  спільно або узгоджено чинять  вплив на господарську діяльність суб’єкта господарювання.  Зокрема, пов’язаними фізичними особами вважаються такі,  які  є  подружжям,  батьками  та  дітьми,  братами та (або) сестрами (аб.3 ст.1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”)

Волченко Александра
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий