Записи

судебный процесс

Деякі аспекти визнання та виконання іноземних арбітражних рішень в Україні

78

У світлі останніх глобалізаційних, і особливо євроінтеграційних, процесів зовнішньоекономічні відносини набувають особливої актуальності, що має своїм наслідком збільшення кількості спорів за зовнішньоекономічними договорами, значну частину яких вирішують іноземні арбітражні установи. Відтак в контексті охорони та захисту прав громадян і юридичних осіб актуальності також набуває питання визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.

Варто зазначити, що положення Розділу VIII «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні» Цивільного процесуального кодексу України на час прийняття та введення в дію останнього не містили жодного тлумачення терміну «рішення іноземного суду». Відсутність такої визначеності, у свою чергу, призвела до неоднозначності його трактування судами. Так, існувала практика, за якої окремі суди першої інстанції відмовляли у прийнятті до свого провадження клопотань про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, мотивуючи це тим, що в силу приписів Розділу VIII Цивільного процесуального кодексу України розгляду підлягають лише клопотання про визнання та виконання рішень судів іноземних держав, а не іноземних арбітражних рішень.

Вказані прогалини було усунуто з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 21.01.2010 року № 1837-VI. Зокрема, приписами статті 390 Цивільного процесуального кодексу України у новій редакції визначено, що під терміном «рішення іноземного суду» розуміються не лише рішення суду іноземної держави та інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, а також і рішення іноземних чи міжнародних арбітражів. Таким чином, в Україні визнання і виконання іноземних арбітражних рішень здійснюється місцевими загальними судами згідно із правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України.

За частиною 1 статті 390 вказаного Кодексу рішення іноземних чи міжнародних арбітражів визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. При цьому, у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (частина 2 статті 390 Цивільного процесуального кодексу України).

Водночас загальновизнаним міжнародним договором, яким регламентовано питання визнання і виконання іноземних арбітражних рішень, і який своєю чергою ратифіковано Україною, є Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, укладена в Нью-Йорку в 1958 році (надалі – Нью-Йоркська конвенція).

У відповідності до статті ІІІ зазначеної Конвенції арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно винесене, визнається обов’язковим. Дане положення кореспондується із приписами національного законодавства. Зокрема, згідно з частиною 1 статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується.

В силу положень частини 1 статті 391 Цивільного процесуального кодексу України, таке рішення може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Судом, якому підсудний розгляд справи про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, за змістом статті 392 Цивільного процесуального кодексу України є суд за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Разом з тим, якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України або його місце проживання (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.

У даному контексті необхідно зауважити, що ні законодавчо, ні на підзаконному рівні не врегульованим залишається аспект визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятих стосовно кількох відповідачів.

У свою чергу, застосовуючи аналогію закону та враховуючи приписи частини 1 статті 113 Цивільного процесуального кодексу України, за якими позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача, у вказаному вище випадку доцільним видається аналогічне звернення особи, на користь якої винесено рішення іноземним арбітражем, з клопотанням про визнання та виконання такого рішення до суду за місцем проживання або місцезнаходженням одного із боржників на вибір.

З приводу ситуацій, коли  рішення  іноземного   суду   (арбітражу) постановлено щодо кількох боржників, частина яких не проживає (не перебуває) в Україні і не має на її території майна, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» № 12 від 24.12.1999 року передбачено, що суд уповноважений розглядати питання про визнання й виконання такого рішення лише щодо боржників, які проживають (перебувають) на території України або мають там майно.

У відповідності до частини 1 статті 393 Цивільного процесуального кодексу України надання дозволу на примусове виконання іноземних арбітражних рішень в Україні потребує подання до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або іншою особою (на підставі положень міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України) відповідного клопотання.

При цьому, доцільно констатувати, що у судовій практиці досить часто виникає колізія, коли незважаючи на визначений Нью-Йоркською конвенцією вичерпний перелік документів, необхідних для подання вказаного вище клопотання, суди часто вимагають додаткові документи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, за відсутності відповідних норм у міжнародних договорах.

Так, відповідно до частини 2 статті  394 Цивільного процесуального кодексу України до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 3 зазначеної статті встановлено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів. Зокрема, це:

1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;

2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);

3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи;

4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);

5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);

6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.

У свою чергу, стаття 4 Нью-Йоркської конвенції встановлює вичерпний перелік документів, які мають бути подані разом із клопотанням про визнання і виконання іноземного арбітражного рішення, а саме:

а) арбітражне рішення або належним чином завірена копія;

б) арбітражна угода або її належним чином завірена копія.

Отже, виходячи з викладеного та враховуючи примат міжнародних договорів, учасником яких є Україна, над нормами внутрішньонаціонального права, суди не мають права залишати без розгляду чи повертати клопотання про визнання та виконання арбітражного рішення, керуючись при цьому положеннями частинами 3,4 статті 394 Цивільного процесуального кодексу України, якщо такі рішення визнаються за процедурою, що встановлена Нью-Йоркською конвенцією.

На сам кінець, слід зазначити, що без врахування окремих дефектів (наявність негативної судової практики у минулому, нечіткість законодавства щодо окремих питань), судова практика розгляду клопотань про визнання та виконання рішень іноземних арбітражів в Україні є сприятливою для заявників та такою, що забезпечує реалізацію принципів остаточності та обов’язковості арбітражного рішення.

Якимчук Алина
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий