Записи

государственные органы

Конституційність змін

6

Норми доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України у частині правосуддя, який отримав позитивний висновок від КСУ, не відповідають ані Основному Закону, ані міжнародним стандартам правосуддя

Не так давно – 30 січня 2016 року – Конституційний Суд України надав позитивний висновок щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 3524, який передбачає значні зміни не лише в судовій системі, але і у системі адвокатури, прокуратури тощо. Зокрема, законопроектом передбачається запровадження інституту конституційної скарги, обов’язкового досудового врегулювання спору, адвокатської монополії в судах, підвищення вимог до зайняття посади судді тощо.

Однак, попри наявність позитивного висновку єдиного органу конституційної юрисдикції, значна частина запропонованих змін не узгоджується з Конституцією України та міжнародними стандартами правосуддя.

 Адвокатська монополія

Особливу увагу привертає норма, відповідно до якої виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Внесення таких змін, як зазначають автори законопроекту № 3524, викликане необхідністю підвищення якості представництва інтересів в суді, а також встановлення конституційного підґрунтя для створення єдиної правничої професії.

Безумовно, введення адвокатської монополії підвищить статус адвокатів порівняно з іншими юристами, що мають на даний час такі ж права (за деякими винятками) в судовому процесі, як і адвокати. Однак встановлення процесуальних привілеїв для адвокатів позбавить особу конституційного права вибору захисника своїх прав в суді, що суперечить статті 59 Конституції України, рішенню Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (справа про право на правову допомогу) та Основним принципам, що стосуються ролі юристів, прийнятих восьмим Конгресом ООН з питань запобігання злочинності та поводження з правопорушниками 27 серпня – 7 вересня 1990 року.

Не будуть такі зміни і позитивними для самих адвокатів, оскільки останні будуть змушені самостійно знайомитись з матеріалами справи, отримувати нарочно копії судових рішень тощо, тобто витрачати значну частину часу на здійснення дій, що не потребують спеціальних правничих знань.

Крім того, не видається обґрунтованою позиція щодо адвокатської монополії на представництво інтересів клієнтів у патентних спорах, у яких на даний час кваліфіковану допомогу можуть надати також патентні повірені. Враховуючи вимоги для отримання статусу патентного повіреного (наявність спеціальної освіти, досвід роботи, проходження атестації, складення кваліфікаційних екзаменів тощо), навряд чи можна говорити про те, що патентні повірені є менш кваліфікованими та професійними у вирішенні патентних спорів порівняно з адвокатами.

Також не зрозуміло, чому автор законопроекту приділяє стільки уваги саме правничій професійній допомозі, а не, наприклад, медичній, адже відповідно до ст. 3 Конституції України саме людина, її життя і здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю. Поза змінами також залишаються питання надання професійної допомоги аудиторами, нотаріусами, патентними повіреними, арбітражними керуючими тощо. Можливо, тому, що ці питання мають регулюватись спеціальними законами, а не загромаджувати Конституцію, перетворюючи її на кодекс?

«Розмите» правосуддя?

Попри свою назву, проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який мав би вдосконалити норми в частині правосуддя, навпаки їх ускладнює. Це вбачається із правової невизначеності законопроекту у питанні судоустрою, який повністю нівелює побудову судових органів за принципом інстанційності. Зокрема, з незрозумілих причин з Основного Закону України «зникли» місцеві та апеляційні суди. Невідомо чи будуть існувати вищі спеціалізовані суди, адже зміни передбачають можливість (а не обов’язковість) їх створення відповідно до закону.

Хоча Конституція України передбачає право апеляційного та касаційного оскарження, у запропонованому проекті неможливо знайти однозначну відповідь на питання, які суди розглядатимуть апеляційні та касаційні скарги. Натомість досить дивними видаються положення законопроекту, які виокремлюють з-поміж інших адміністративні суди (можливо таким чином намагаючись надати їм особливого статусу, поставити під питання існування інших спеціалізованих судів тощо).

Не можна залишити поза увагою і позбавлення законопроектом Конституційного Суду України статусу єдиного органу конституційної юрисдикції та повноважень надавати офіційне тлумачення законів України (крім Конституції України). Незрозуміло, яку мету ставив автор законопроекту та яким чином намагається покращити якість правосуддя шляхом внесення вказаних змін, проте з упевненістю можна стверджувати, що гарантованого законом права на конституційне звернення щодо тлумачення законів України громадян та інших осіб він позбавляє.

Тож замість того, щоб розпочати проведення судової реформи, в тому числі, шляхом встановлення чіткої системи судів, законопроект на конституційному рівні створює хаотичність у питаннях судоустрою. Звичайно, це питання врегульовуватиметься законом про судоустрій, однак звичайний закон не є таким стабільним, як Конституція України, а отже, матиме тенденцію постійно змінюватися, що може негативно позначитись на судовій системі.

А судді хто?

Значну увагу автор законопроекту приділяє вимогам, яким повинен відповідати кандидат на посаду судді.  Відповідно до запропонованих змін збільшується віковий ценз для зайняття такої посади (з 25 до 30 років), посилюються вимоги до досвіду роботи (замість 3 років стажу роботи в галузі права кандидат повинен мати не менше 5 років стажу професійної діяльності у сфері права). Необхідними умовами для зайняття посади судді також є відповідність кандидата вимогам компетентності та доброчесності.

Особливі вимоги пропонує законопроект для зайняття посади судді Конституційного Суду України – наявність громадянства України, володіння державною мовою, досягнення сорока років, наявність вищої юридичної освіти і стажу професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ятнадцять років, високих моральних якостей та статусу правника із визнаним рівнем компетентності.

Очевидно, що суддями мають бути особи з відповідним професійним рівнем підготовки, проте використання оціночних понять типу «правник із визнаним рівнем компетентності», «доброчесність» тощо може ускладнити процедуру перевірки відповідності кандидата обраній посаді. Незважаючи на те, що «закон один для всіх», можуть виникнути ситуації, за яких призначення на посаду судді здійснюватиметься за результатами суб’єктивного оцінювання особи на відповідність вимогам доброчесності, високих моральних якостей тощо, що може не лише негативно позначитись на судовій системі, але й створити додаткові підстави для корупції.

Запропоновані конституційні нововведення не залишили поза увагою і порядок призначення суддів. У разі прийняття цього Закону суддя призначатиметься на посаду Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Первинний п’ятирічний строк призначення судді законопроект № 3524 скасовує, судді обійматимуть посади безстроково. Водночас законопроектом не  встановлено строків, протягом яких Вища рада правосуддя має внести таке подання, а Президент України – призначити на посаду судді, що може призвести до затягування призначення судді на невизначений час.

Конституційна скарга

Серед усіх запропонованих конституційних нововведень позитивним можна було б назвати запровадження інституту конституційної скарги, однак і тут без проблем не обійшлося. Звичайно, прийняття зазначених конституційних змін гарантуватиме кожному право звернутись до Конституційного Суду України із конституційною скаргою щодо питання відповідності Конституції України (конституційності) закону України у разі якщо особа вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

На перший погляд, вказані зміни свідчать про покращення доступу громадян до конституційного правосуддя. Проте якщо проаналізувати вказані зміни глибше, стає зрозумілим, що вони є недосконалими, а інколи і взагалі не будуть застосовуватись. Не зовсім вдалим видається формулювання норми, за якою звернення з конституційною скаргою можливе лише у разі наявності остаточного рішення у справі та після використання всіх національних засобів юридичного захисту. Зокрема, якщо на момент звернення з конституційною скаргою судове рішення буде виконане, то його неможливо буде переглянути за нововиявленими обставинами з підстав визнання закону, застосованого при вирішені справи, неконституційним. Тобто у такому разі відпаде необхідність звернення до Конституційного Суду України, що робить цю норму мертвою.

Також законодавцю доцільно було б закріпити положення щодо внесення конституційної скарги не тільки щодо законів, але і інших актів (Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України тощо), оскільки рішення може бути прийнято не лише на основі норм закону, але і інших нормативно-правових актів.

Досудове врегулювання.

Значними нововведеннями законопроекту № 3524 є запровадження обов’язкового досудового порядку урегулювання спору у випадках, встановлених законом.  Мотивами розроблення таких змін є зменшення навантаження на суди та забезпечення належного підґрунтя для розвитку альтернативних методів урегулювання спорів. Однак, переймаючись завантаженістю судів та розвитком альтернативних методів вирішення спорів, автори законопроекту знівелювали значення прав людини, утвердження і забезпечення яких відповідно до ст. 3 Конституції України є головним обов’язком держави.

Очевидно, що такі зміни порушують право на судовий захист, що суперечить ст.ст. 8, 55 Конституції України. Крім того, законопроектом ігноруються міжнародні стандарти доступу до правосуддя та висновки Конституційного Суду України. Так, у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) Конституційний Суд України висловив думку, що держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.

Крім того, у рекомендації від 16 вересня 1986 року R(86)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів з попередження та зменшення надмірного робочого навантаження в судах передбачається лише стимулювати сторони до примирення поза судовою процедурою, а не законодавчо обмежувати право звернення до суду.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновки, що зміни, які пропонується внести законопроектом № 3524, не розв’язують усіх проблем у сфері правосуддя, а в деяких випадках породжують нові. Зокрема, правового регулювання потребують питання інстанційності судової системи, подання конституційної скарги щодо підзаконних нормативно-правових актів тощо.

Уже зараз можна спрогнозувати, що у разі прийняття цього Закону будуть обмежуватися права громадян на вибір захисника своїх прав, на звернення до Конституційного Суду України тощо, а доступ до правосуддя подорожчає не лише за рахунок збільшення розміру судового збору, але і у зв’язку з встановленням адвокатської монополії.

Кучерук Нина
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий