Записи

судебный процесс

Судовий збір: погляд ВАСУ

money-1700318

Спеціально для видання “Юридична газета” № 11

Незважаючи на зміни, які неодноразово вносились до Закону України «Про судовий збір», на сьогодні правове регулювання відносин зі сплати судового збору залишається недосконалим. Так, законодавчо неврегульованими залишаються питання щодо визначення розміру судового збору за подання позовів про оскарження рішень, дій та бездіяльності Державної фіскальної служби України, сплати судового збору при зверненні до суду із поданнями у порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) тощо. Відсутність відповідного правового регулювання заповнюється роз’ясненнями та рекомендаціями вищих судових інстанцій, які не завжди узгоджуються з нормами процесуального закону та досить часто стають підставою для формування суперечливої судової практики. Одним з таких актів рекомендаційного характеру є нещодавно прийнята Пленумом Вищого адміністративного суду України постанова від 05.02.2016 р. №2, яка викликає чимало питань.

Про податкові повідомлення-рішення

Чи не найпроблемнішим питанням у відносинах зі сплати судового збору в адміністративному судочинстві є визначення його розміру за подання до суду позовів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Державної фіскальної служби України та її територіальних органів. Вже декілька років це питання залишається поза увагою законодавця, проте це не заважає судам самостійно кваліфікувати вказані вимоги як вимоги майнового характеру. Спочатку суди мотивували такі висновки листом Вищого адміністративного суду України (далі – ВАС України) від 18.01.2012 р. №165/11/13-12, який визначав адміністративні позови щодо протиправності рішень про визначення грошових зобов’язань платників податків майновими. З набранням чинності Законом України від 22.05.2015 р. №484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» такий лист вичерпав свою дію, що підтвердив і сам ВАС України своїм листом від 28.10.2015 р. №11/10-439, №Д/33/15. Проте вже 5.02.2016 р. Пленум ВАС України приймає нову постанову, якою рекомендує суддям визначати судовий збір у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень за ставкою, передбаченою для спорів майнового характеру. Такий висновок він робить з ухвал Верховного Суду України від 13.02.2016 р. та від 15.01.2016 р.

Однак, «прикриваючись» зазначеними ухвалами, колегіальний орган ВАС України не звернув увагу на те, що ці ухвали містять висновки про визначення розміру судового збору, виходячи із сум, які сплачувались на момент подання позовних заяв у 2011 р. та 2014 р., тобто ще задовго до набрання чинності вищезазначеним Законом України від 22.05.2015 р. №484-VIII. До того ж, такі рекомендації прямо суперечать чинному законодавству України та практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, рішенню у справі «Феррадзіні проти Італії» від 12.07.2001 р.), що не відносять вказані вимоги до майнових. У цьому контексті також слід зазначити, що 29.01.2016 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судовий збір» (щодо об’єктів справляння судового збору, визначення його розміру та підстав для повернення) №3852, прийняття якого зможе вирішити наявну проблему шляхом законодавчої кваліфікації таких вимог як немайнових.

Таким чином, до законодавчого регулювання вказаного питання, рекомендації щодо врахування наведеної практики Верховного Суду України при зверненні до суду з позовами про оскарження податкових повідомлень-рішень виглядають, щонайменше, передчасними.

Об’єкти справляння

Своєю постановою від 5.02.2016 р. №2 Пленум ВАС України також рекомендує судам визначати новий об’єкт справляння судового збору – подання органу Державної фіскальної служби України, та застосовувати при його внесенні ставку, встановлену для позовної заяви. При цьому колегіальний орган суду виходить із того, що Законом України «Про судовий збір» подання не віднесено до об’єктів, за які судовий збір не справляється, а органи Державної фіскальної служби України – до осіб, для яких встановлено пільги щодо сплати судового збору. Враховуючи наведене, а також те, що ст. 183-3 КАС України подання визначено як форму звернення, Пленум ВАС України робить висновок, що подання є об’єктом справляння судового збору.

Водночас, суд вищої інстанції не врахував, що відсутність подання серед переліку об’єктів, за які судовий збір не сплачується, не призводить до автоматичного віднесення такого подання до об’єктів справляння судового збору. Вичерпний перелік вказаних об’єктів встановлюється Законом України «Про судовий збір», а тому не може змінюватись на рівні роз’яснень, рекомендацій чи судових рішень. Однак названий Закон не лише не визначає подання об’єктом справляння судового збору та не встановлює розміру судового збору при його внесенні до суду, але й взагалі не оперує вказаним поняттям. Тому правові підстави для сплати судового збору за звернення органів доходів і зборів із поданнями наразі відсутні.

Момент сплати

Закон України «Про судовий збір» не містить спеціальної норми, яка визначала б момент сплати судового збору, що призводить до формування судами різної судової практики при зверненні до суду з заявами про видачу дубліката виконавчого листа. Зокрема, судами неоднозначно вирішується питання щодо того, на якій стадії особа зобов’язана подати квитанцію про сплату судового збору за видачу дубліката виконавчого листа – разом із заявою про його видачу чи після ухвалення відповідного судового рішення.

Так, в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 7.09.2015 р. у справі №2а-43962/09/1670 та в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 3.09.2015 р. у справі №15156/11/2070 суди дійшли висновку про залишення заяви (подання) державного виконавця без руху через відсутність доданої до заяви (подання) квитанції про сплату судового збору.

Натомість, у справі №2а/2370/1802/2012 (ухвала від 28.05.2014 р.) Черкаський окружний адміністративний суд вирішив питання про сплату судового збору після розгляду подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа, стягнувши із заявника судовий збір та зобов’язавши видати дублікат виконавчого документа за наявності доказів сплати судового збору.

Пленум ВАС України не дає чіткої відповіді на вищезазначене питання, проте зазначає, що законодавством визначено об’єкт справляння судового збору – це видача дубліката виконавчого листа як документа, а не заява про видачу дубліката виконавчого листа.

Дійсно, Закон України «Про судовий збір» пов’язує сплату судового збору з видачею дубліката виконавчого листа, а не поданням відповідної заяви. До того ж, звернення до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа ще не гарантує заявнику його видачу, оскільки, відповідно до ст. 260 КАС України, замість втраченого оригіналу виконавчого листа адміністративний суд, який видав виконавчий лист, може (а не зобов’язаний) видати його дублікат. Тому судовий збір повинен сплачуватись у разі видачі дубліката виконавчого листа, а не при зверненні із заявою про його видачу.

Об’єднання вимог

Цікавою є позиція ВАС України у питанні визначення кількості вимог немайнового характеру у поданій до адміністративного суду позовній заяві. Пленум ВАС України рекомендує враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо), як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Таким чином, у разі звернення до суду, наприклад, з позовом про визнання рішення протиправним та його скасування, судовий збір за позицією Пленуму ВАС України слід сплачувати як за одну вимогу немайнового характеру. Такий правовий підхід відповідає наявній судовій практиці, за якою судовий збір за подання до адміністративного суду позову про визнання рішення протиправним та його скасування (або визнання нечинним) сплачується як за одну вимогу немайнового характеру. Сформована судова практика вбачається правильною, адже скасування рішення або визнання його нечинним є наслідком визнання його судом протиправним та, як випливає зі змісту ст. 162 КАС України та постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», у будь-якому разі має застосовуватися судом у випадку задоволення позову про визнання рішення суб’єкта владних повноважень протиправним. Отже, вказані наслідки визнання рішення протиправним повинні застосовуватись судом незалежно від того, ставилось у позовній заяві питання про їх застосування чи ні.

Підстави повернення

Не залишилось поза увагою Пленуму ВАС України й питання повернення судового збору. Так, його постановою від 5.02.2016 р. №2 суддям рекомендується не повертати судовий збір у разі відмови у відкритті касаційного провадження у справі, на підставі п. 5 ч. 5 ст. 214 КАС України (якщо касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи). Така позиція ґрунтується на постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 р. у справі №6-138цс14, у якій зазначено, що за загальним змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», судовий збір повертається у випадку, коли настали процесуальні наслідки, які не залежать і не потребують розгляду справи по суті й оцінки обставин справи та наданих сторонами доказів. При цьому Верховний Суд України вважає, що поверненню касаційної скарги з підстав її необґрунтованості передують дії судді, котрі не є суто процесуальними діями (їх перелік міститься в інших пунктах ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», інших пунктах ч. 4 ст. 328 ЦПК України та ч. 5 ст. 214 КАС України) та потребують оцінки обґрунтованості доводів касаційної скарги, у порівнянні з висновками судів у судових рішеннях.

Проте вказаний правовий підхід суперечить чинному законодавству, яке не встановлює винятків при поверненні судового збору у випадку відмови у відкритті касаційного провадження. Так, відповідно до вимог процесуальних кодексів (ст. 87 КАС України, ст. 79 ЦПК України, ст. 44 ГПК України), розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Тобто лише законодавець вправі змінювати наявні та встановлювати нові підстави для повернення судового збору, робити з них винятки тощо. Викладення Верховним Судом України висновків, які фактично змінюють підстави для повернення судового збору, може свідчити про вихід суду вищої інстанції за межі своїх повноважень.

Тому, незважаючи на те, що процесуальним законом встановлено обов’язковість висновків Верховного Суду України, судам нижчих інстанцій слід відступати від правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України 12.11.2014 р., з підстав його невідповідності імперативним вимогам ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Необхідно також зазначити, що поданий до Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору містив положення, котрі встановлювали виняток при поверненні судового збору у разі відмови у відкритті касаційного провадження у справі, у зв’язку з тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Проте Закон від 22.05.2015 р. №484-VIII був прийнятий в іншій редакції, яка не передбачала випадків неповернення судового збору у разі відмови у відкритті касаційного провадження.

Отже, відсутність законодавчої визначеності у питаннях сплати судового збору за внесення органами доходів і зборів подання, кваліфікації позовних вимог про оскарження податкових повідомлень-рішень тощо заповнюється суперечливими судовими актами, які спрямовані, насамперед, на поповнення спеціального фонду Державного бюджету України, а не на захист прав осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Попри те, що більшість з таких актів мають рекомендаційний характер, їх наявність може призвести до труднощів у застосуванні відповідних правових норм як заявниками, так і суддями.

Кучерук Нина
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий