Записи

интеллектуальная собственность

Розміщення гіперлінку визнано порушенням авторських прав. Позиція Європейського суду справедливості.

website-454460_1920

Розміщення гіперлінків в мережі Інтернет є настільки звичним для всіх процесом, що мало хто задумується над тим, чи є такі дії законними. Донедавна підстав перейматися цим питанням не було. Принаймні так здавалося в світлі підходів, яких дотримувався Європейський суд справедливості (eg. Svensson and Others).

Однак 8 вересня 2016 року CJEU прийняв рішення, яким визнав, що розміщення гіперпосилань є порушенням копірайту за певних умов.

Спір виник між компаніями Sanoma (видавець журналу Playboy), журналом Playboy і голландською компанією GS Media BV, яка розмістила гіперлінки на фотографії місцевої знаменитості Britt Dekker.

Посилання було розміщене у статті про відверту фотосесію Ms Dekker і вело на австралійський сайт Filefactory, з якого і можна було завантажити 11 файлів з фотографіями.

Ще до публікації матеріалу Sanoma звернулася до GS Media BV з вимогами не публікувати фото, а після публікації – з вимогою видалити статтю. Відповідач звернення залишив без реагування.

Sanoma також направив власнику австралійського сайту cease and desist letter, після чого фото були зняті.

Втім, на цьому GS Media BV вирішив не зупинятися, і розмістив на своєму сайті ряд матеріалів про спір з Playboy, не забувши додати робочі гіперпосилання на фотографії вже з інших ресурсів. До слова, на свій сайт фотографій відповідач не завантажував, претензії з цього приводу правовласником не висувалися.

Для кращого розуміння позиції суду, важливо розуміти, що гіперлінки на фотографії були розміщені ще до того, як правовласник сам здійснив публікацію фотографій. Зокрема, стаття відповідача з гіперлінками розміщена на сайті у жовтні 2011, тоді як випуск «Playboy» з відповідною фотосесією побачив світ тільки у грудні 2011. Тобто фото потрапили в мережу раніше ніж журнал запланував їх оприлюднити.

Судовий спір між сторонами дійшов до Верховного Суду Нідерландів, який вирішив звернутися до Європейського суду справедливості за роз’ясненням статті 3(1) Директиви 2001/29 (InfoSoc).

Вирішуючи справу, CJEU так прокоментував свої попередні рішення по гіперпосиланням.

Ані з рішення у справі Svensson and Others, ані BestWater International не слідує, що публікація гіперпосилання на об’єкт авторського права, розміщений на іншому сайті без згоди правовласника, виключається із концепції «communication to the public». Такі рішення швидше підтверджують важливість отримання згоди правовласника, оскільки кожен акт доведення твору до відома публіки повинен бути санкціонованим правовласником.

Разом з тим, Суд звертає увагу, що автоматичне віднесення всіх гіперлінків до категорії «communication to the public» суттєво підривало б право на вільний доступ до інформації та свободу вираження поглядів.

Тому, за висновком Суду, якщо гіперлінк розміщується особою без мети отримання прибутку, вважається, що така особа не знає і обґрунтовано не може знати про те, що твір опубліковано в мережі без згоди власника.

Натомість, якщо розміщення лінків відбувається з метою отримання прибутку, особа яка здійснює таке розміщення, повинна провести відповідну перевірку і переконатися, що твір за посиланням не розміщений там незаконно. У випадку комерційного розміщення посилань презюмується, що особа знала про те, що твір розміщено в мережі без згоди правовласника. Якщо така презумпція не буде спростована, поширення гіперлінку у такому випадку становитиме «communication to the public».

Більше того, Суд зауважив, що якщо буде встановлено, що особа знала чи могла знати про те, що розміщений нею гіперлінк відсилає до незаконно опублікованого твору, наприклад, якщо він був повідомлений про це правовласником, такі дії також будуть вважатися порушенням.

Тобто визначальним, згідно з висновком CJEU, є наявність у особи мети отримання фінансової вигоди від розміщення гіперлінків, а також відсутність реагування на вимогу про їх видалення.

Головне питання в світлі такого висновку полягає в тому, що розуміти під«розміщенням гіперлінку з метою отримання фінансової вигоди»?

У справі, яка розглядалася, CJEU встановив, що комерційна мета відповідачем не оспорюється.

Однак будь-яких критеріїв, за якими публікацію гіперлінків можна віднести до такої, що переслідує комерційну мету, не сформульовано.

Це призводить до невизначеності в частині того, чи можна вважати гіперлінк таким, що переслідує фінансову мету, якщо його розміщено, приміром, на корпоративному сайті компанії чи будь-якому сайті, на якому наявна реклама? У обох випадках очевидно, що власники здійснюють діяльність з метою отримання прибутку, в тому числі за допомогою сайтів. Керуючись таким підходом, ледве не всі сайти наражаються на ризик, розміщуючи гіперпосилання без перевірки законності інформації, до якої вони відсилають.

З іншого боку, не зрозуміло, яка перевірка вважатиметься адекватною і достатньою для звільнення сайту від ризиків. Зокрема, чи достатньо отримання листа-підтвердження від адміністратора сайту, чи потрібні документи на підтвердження прав, як бути, якщо власник сайту не реагує на запит?

В світлі прийнятого CJEU рішення залишається чимало відкритих питань. Втім, вже зараз власникам сайтів не завадить вживати проактивних заходів при розміщенні гіперпосилань. Зокрема, щонайменше, не ігнорувати повідомлення про порушення.

* Рішення Європейського Суду Справедливості не є джерелом права в Україні. Втім, дослідження його позицій є актуальним як в світлі євроінтеграції, так і з огляду на екстериторіальний характер відносин в мережі Інтернет.

Ефимчук Оксана
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий