Записи

международное право

Експорт робіт (послуг): довгоочікувана лібералізація

5

Кожному, кому хоч раз доводилося укладати зовнішньоекономічний контракт у сфері експорту робіт чи послуг, варто затамувати подих в очікуванні підписання Президентом України революційного Закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг)» (далі – Закон № 4496), прийнятого на другому читанні Верховної Ради України.

Підписання Закону № 4496 дозволить експортерам робіт (послуг) забути про укладення зовнішньоекономічних договорів у матеріально оформленій формі, а також про підписання незрозумілих для іноземних партнерів актів виконаних робіт/наданих послуг.

Форма зовнішньоекономічного договору (контракту)

Відповідно до чинної редакції статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний     договір    (контракт)    укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі,  якщо  інше  не  передбачено  міжнародним договором   України   чи  законом. Закон України «Про міжнародне приватне право» також містить норму про необхідність укладення зовнішньоекономічного договору в письмовій формі незалежно від місця його укладення (ч.3 ст. 31 Закону «Про Міжнародне приватне право»). Закон № 4496, у свою чергу, передбачає, що експортери послуг зможуть укладати зовнішньоекономічні договори (контракти) не лише в письмовій формі, а і в електронній, а також шляхом прийняття публічної оферти, обміну електронними повідомленнями, або шляхом виставлення рахунку (інвойсу).

Аналізуючи розширений перелік способів укладення зовнішньоекономічного контракту, можна зробити висновок, що автори Закону № 4496 дещо підмінюють поняття, так як укладення договору в електронній формі, а також шляхом прийняття публічної оферти та обміну електронними повідомленнями є лише конкретизацією простої письмової форми. Такий висновок випливає із системного тлумачення норм Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 207 якого передбачено: «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони». Водночас така конкретизація має дуже важливе значення, з огляду на те, що на сьогодні як на законодавчому рівні, так і на практиці проста письмова форма зовнішньоекономічного контракту має звужений характер, тобто підписання зовнішньоекономічного договору здійснюється тільки у паперовому вигляді (вимога матеріальності угоди). Хоча, заради справедливості, слід зазначити, що у 2009 році Держкомпідприємництво у своєю листі від 21.12.2009 року №15803/0/2-09 намагався розширити поняття письмової форми зовнішньоекономічного договору і зазначив наступне: «…чинне законодавство України передбачає укладення зовнішньоекономічного договору у письмовій формі, яка буде дотримана і в разі вираження волі сторін за допомогою електронно-числового підпису у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів».

Запровадження можливості підписання зовнішньоекономічного договору в електронній формі та шляхом обміну електронними повідомленнями також потребує свого уточнення. Так, першим спеціальним законом, який врегульовував питання електронного документообігу вважається Закон України «Про електронні документи та електронний підпис» від 2003 року. Відповідно до вказаного Закону, електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. У свою чергу, обов’язковим реквізитом електронного документа визначено електронний підпис. Згідно із статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронним підписом є дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. Тобто електронним підписом може бути і текстовий підпис в електронному документі, і цифрове зображення рукописного підпису, і секретний код, і пароль тощо. Відповідно електронний підпис не обмежується електронним цифровим підписом, як зазвичай вважають. Такий висновок можемо зробити і з аналізу досить нового Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до якого на укладення електронного договору (домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі) поширюються вимоги щодо використання електронного цифрового підпису, а у випадку якщо засіб електронного цифрового підпису використовується не усіма сторонами електронного договору, то застосовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, або ж аналог власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів).

Важливо розуміти, що вищезазначені вимоги також поширюються і на укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями (обмін інформації, представленої в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем – п. 4 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»). Іншими словами, електронний договір, укладений шляхом обміну електронним повідомленнями, за правовими наслідками прирівнюватиметься до договору, укладеного в письмовій формі, тільки у випадку його підписання у вищевказаному порядку.

Найбільш прозорим, зрозумілим та зручним для використання є спосіб укладення зовнішньоекономічного договору шляхом виставлення рахунку (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді. Відповідно до Закону № 4496, для операцій з експорту робіт (послуг) інвойс виступає первинним документом та є достатнім для підтвердження здійснення господарської операції. Такий інвойс повинен містити усі необхідні реквізити, а саме: назву документа; дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальність за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У випадку, якщо інвойс має електронну форму, то обов’язковим є наявність у експортера електронного підпису, що підтверджується абзацом 9 частини 2 статті 9 запропонованої редакції Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність».

Враховуючи положення Закону № 4496, саме інвойс буде підтвердженням отримання валютної виручки від експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності, а, отже, підписання акту виконаних робіт/наданих послуг буде необов’язковим. З огляд на українські реалії, дане нововведення є серйозним кроком вперед на шляху до лібералізації екпортних операцій, так як ще рік тому Державна фіскальна служба України у своєму листі від 28.09.2015 №9062/Б/99-99-17-02-02-14 зазначала: «Рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт отримання товарів (послуг) повинен бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг)».

Зазначену позицію висловлювало і Міністерства фінансів України у листах  від 27.11.2006. № 31-34000-20-23/25136, від 09.07.2007 № 31-34000-20/23-4579/480, від 30.05.2011 № 31-08410-07-27/13794.

Перші кроки усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг

Перші спроби спрощення контролю за операціями резидентів, які передбачають експорт послуг нерезидентам були здійснені Національним банком України у 2015 році. Так, 07 липня 2015 року Департаментом методології НБУ було видане електронне повідомлення “Про здійснення контролю за операціями резидентів, які передбачають експорт послуг нерезидентам через мережу Інтернет”, відповідно до якого дозволялося використовувати інвойс в якості документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Проте, варто наголосити, що інвойс замінював акт виконаних робіт/наданих послуг, але не договір між резидентом та нерезидентом.

У листі НБУ вказувалося: «Якщо згідно з умовами експортного договору документом, який засвідчує надання резидентом послуг, виконання робіт нерезиденту, є, наприклад, «інвойс» (рахунок-фактура) або інший документ, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності, то саме цей документ має вимагатися банком для здійснення валютного контролю і бути підставою для відліку банком законодавчо встановленого строку розрахунків за відповідною експортною операцією». Дане положення поширювалося на операції з експорту резидентами [біржі фрілансу (програмісти, дизайнери, копірайтери, перекладачі), прямі продажі (програмісти, дизайнери, копірайтери, перекладачі), магазини аплікацій (програмісти), стоки (фотографи, ілюстратори, оператори), торгівельні майданчики (майстри, посередники з продажу товарів Made In Ukraine), рекламні посередники (власники сайтів, блогери) тощо] послуг нерезидентам через мережу Інтернет.

Вимоги до мови договору

Ще одним цікавим нововведенням Закону № 4496 є право банку вимагати від резидентів перекладу на українську мову складених іноземною мовою документів, у тому числі рахунку (інвойсу), крім викладених англійською мовою, а також викладених іноземною мовою з одночасним викладенням українською (англійською) мовою. Нагадаю, що на сьогодні банкам надано право самостійно визначатись стосовно необхідності здійснення їх клієнтами перекладу на українську мову договорів із нерезидентами, які складені іноземною мовою, та інших документів, необхідних для здійснення валютного контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями їх клієнтів (пункт 1.12 розділу 1 Інструкції № «Про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» № 136).

Висновок

Як свідчить практика співпраці з іноземними партнерами, багато моментів у процедурі налагодження професійних відносин мають забюрократизований характер. Підписання актів виконаних робіт/наданих послуг взагалі є архаїзмом українських реалій, який абсолютно не зрозумілий замовникам-нерезидентам. Таким чином, підписання Президентом України прийнятого Верховною Радою України Закону «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів (щодо усунення адміністративних бар’єрів для експорту послуг)» значно спростить співпрацю українських експортерів робіт (послуг) з іноземними контрагентами. Юристам, програмістам, фрілансерам, перекладачам та іншим виконавцям робіт та послуг більше не доведеться вимагати від іноземних замовників необхідність підписання зовнішньоекономічного договору виключно у паперовому вигляді, окремо пояснювати акту виконаних робіт/наданих послуг та інвойсу, а також нести додаткові витрати на пересилку вказаних документів. Значно полегшиться процедура контролю за отриманням валютної виручки, а отже і взаємодія із обслуговуючим банком.

Окремо хотілося б наголосити на тому, що положення Закону № 4496 поширюються виключно на експорт робіт (послуг) і не застосовуються до імпорту робіт (послуг). Проте, аналогічні адміністративні бар’єри існують і для імпорту робіт (послуг). Так, укладаючи, наприклад, договір про надання юридичних послуг з німецькими адвокатами, українським суб’єктам господарювання і досі вкрай важливо буде мати письмовий (читай – паперовий) договір з позиції податкового обліку, а також використовувати акт наданих послуг як первинний документ для бухгалтерского обліку.

Марчук Богдана
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий