Записи

гражданское право

Гуманітарна допомога та донорство як форми благодійності в Україні

166497

Питання форм благодійності досліджували такі вчені: Я. Буздуган, А. Бусела, С. Долгий, О. Донік, Л. Дума, О. Ковтун, Т. Курінна, О. Марченко О. Семашко, Р. Сербин, О. Тищенко, Г. Хілецький, В. Чепурнов, В. Ярема та інші. Однак питання віднесення гуманітарної допомоги до форм благодійності розглянуто лише в окремих наукових дослідження, зокрема Я. Буздуган, О. Марченко, В. Чепурнова та В. Яреми, а донорство згадується лише в роботах О. Марченко. Дані правові явища як форми здійснення благодійництва та благодійної діяльності залишаються спірним, що впливає на особливості застосування галузевого законодавства до правового регулювання виникаючих правовідносин у процесі надання та отримання гуманітарної допомоги, та здійснення донорства. Тому пропонуємо розглянути дані правові категорії як форми благодійності з метою подальшого вдосконалення нормативно-правового регулювання у цій сфері.

Закон України «Про гуманітарну допомогу» від 22.10.1999 р. визначає в абз. 2 ст. 1, що гуманітарна допомога – цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв’язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров’я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Гуманітарна допомога є різновидом благодійництва і має спрямовуватися відповідно до обставин, об’єктивних потреб, згоди її отримувачів та за умови дотримання вимог статті 3 Закону України “Про благодійну діяльність та благодійні організації” [1]. Відповідно до даного визначення бачимо, що гуманітарна допомога має низку спільних ознак, які здебільшого притаманні також й іншим формам благодійності. Однак, гуманітарна допомога має свої особливості, зокрема: 1) завжди має чітко визначений цільовий характер та передбачає кінцевого адресата, 2) переслідує особливо значимі напрями здійснення благодійності, 3) має у якості суб’єктів донора та юридичну особу зі спеціальним статусом отримувача гуманітарної допомоги, 4) розрізняє отримувача гуманітарної допомоги та набувача (фізичну особу – кінцевого споживача), 5) потребує письмової пропозиції донора про її надання, 6) потребує згоди на її отримання з боку отримувача гуманітарної допомоги та інші.

Правовий інститут гуманітарної допомоги є суміжним, стаючи предметом одночасно кількох галузь права: міжнародного публічного, міжнародного гуманітарного, адміністративного, фінансового та права соціального забезпечення. В межах міжнародного публічного права гуманітарна допомога є матеріальною матеріально-технічною допомогою, яка надається для гуманітарних цілей, як правило, у відповідь на гуманітарні кризи, включаючи стихійні лиха та техногенної катастрофи. Гуманітарна допомога детально регулюється в межах міжнародного гуманітарного права, зокрема такими основоположними нормативно-правовими актами, як Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949 р., Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими 1949 р., протоколами до них, Статутом Організації Об’єднаних Націй і Статутом Міжнародного Суду 1945 р. та іншими документами. Відповідно, основними суб’єктами в межах даних правовідносин є держави, міжнародні неурядові організації та створені на їх основі міжнародні благодійні фонди. Особливості їх діяльності регулюються нормами міжнародного публічного права.

Саме на підставі суб’єктного складу спірним залишається питання щодо можливості визнавати гуманітарну допомогу благодійністю. Ми вважаємо, що вони є поняттями, які перетинаються, однак жодне не поглинає у своєму змісті інше. Так, питання надання гуманітарної допомоги окремими державами та міжнародними неурядовими організаціями не є благодійністю у розумінні законодавця в Законі України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», адже в ньому серед суб’єктів, що її надають визначаються благодійні організації як юридичні особи приватного права та благодійники як дієздатні фізичні особи або юридичні особи приватного права, для яких благодійність не є основним видом діяльності [2]. До того ж, надання, одержання, оподаткування гуманітарної допомоги має відмінний правовий режим.

Тобто, у частині здійснення гуманітарної допомоги та її переадресування юридичними особами приватного права вона в повній мірі визнається формою благодійності, головною перевагою якої є особливий режим оподаткування.

Питання віднесення донорства до форм благодійної згадується у роботах О. Марченко, однак автор не розкриває його особливостей та не обґрунтовує такий висновок [3]. Ми вважаємо, що цю позицію слід підтримати, однак при додержанні окремих умов здійснення такої діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 р. донорство крові та її компонентів – добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях. При цьому донором може бути будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років, який пройшов відповідне медичне обстеження і в якого немає для цього протипоказань [4].

Донор самостійно визначає, безоплатно, чи з оплатою буде здійснюватись давання крові та (або) її компонентів. Донор має право на особливі пільги та на додаткові пільги, що надаються донорам у зв’язку з систематичним безоплатним здаванням крові та її компонентів. Такі особи мають право отримати статус Почесного донора, для яких передбачено преференційну систему пільг, а також можуть бути нагороджені державними нагородами України. Тобто, донорство є благодійництвом як несистемна приватна акція з надання допомоги із боку фізичної особи, однак лише у тому випадку, якщо донор здійснює давання крові та (або) її компонентів безоплатно. Це є визначальною умовою, яка вказує на те, що не будь-яке донорство є благодійністю. Також необхідно врахувати ознаку виходу такої діяльності за межі сімейних, дружніх, сусідських відносин.

Донорство також передбачено Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 р. У ст. 1 зазначено, що донор – особа, у якої за життя або після її смерті взято анатомічні матеріали для трансплантації або для виготовлення біоімплантатів. При цьому трансплантація – це спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини [5]. Таке донорство здійснюється безоплатно відповідно до положення ст. 18 Закону України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, а також визначається у міжнародно-правових актах, зокрема: в Декларації про трансплантацію органів людини 1987 р., у Положенні про торгівлю живими органами 1985 р., у Конвенції про права людини і біомедицину 1996 р.

Однак особливістю даного виду донорства є те, що взяття гомотрансплантата (за винятком анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) у живого донора допускається у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця). Це означає, що благодійність при трансплантації виявляється лише у випадку, якщо це стосується взяття анатомічних матеріалів, здатних до регенерації у особи, яка не є близьким родичем реципієнта та відповідає всім умовам можливої трансплантації.

На основі наведеного вище доцільно донорство визначати як форму благодійності, що здійснюється безоплатно, добровільно, безкорисливо та усвідомлено фізичними особами, що виражається через особисте давання крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях або через пересадку власного анатомічного матеріалу реципієнту, ґрунтується на принципах законності, гуманності, гласності, рівності, виходить за межі сімейних, дружніх, сусідських відносин та здійснюється для досягнення суспільно-значимих цілей.

Література:

1. Про гуманітарну допомогу: Закон України від 22.10.1999 р. № 1192-XIV // Відомості Верховної Ради України від 24.12.1999 р. – № 51, , стаття 451.

2. Про благодійну діяльність та благодійні організації: Закон України від 05.07.2012 р. № 5073-VI // Відомості Верховної Ради України від 21.06.2013 р. – № 25, стор. 1350, стаття 252.

3. Марченко О. В. Природа благодійної діяльності в Україні / О. В. Марченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lj.kherson.ua/pravo04/part_2/18.pdf.

4. Про донорство крові та її компонентів: Закон України від 23.06.1995 р. № 239/95-ВР // Відомості Верховної Ради України від 06.06.1995 р. – № 23, стаття 183.

5. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині: Закон України від 16.07.1999 р. № 1007-XIV // Відомості Верховної Ради України від 15.10.1999 р. – № 41, стаття 377.

Внукова Анна
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий