Записи

международное право

Чим є інвестиції для держави – сьогодення…

invest

Спадкоємиця радянської системи регулювання господарської діяльності – Україна, як і більшість інших країн, які здобули незалежність у 90-ті роки минулого століття, – дуже повільно здійснює дерегуляцію процедур у сфері інвестиційної діяльності, в тому числі для іноземного бізнесу… Особливо чутливою є економіка держави до іноземних інвестицій після кількох кризових періодів у сфері будівництва та фінансових послуг за останні кілька десятиліть, що ускладнилося несприятливою ситуацією збройного конфлікту на сході та півдні України, де були сконцентровані вільні економічні зони, які мали більш сприятливий клімат для інвестування в нашій державі (законом гарантовано пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної  діяльності українських та іноземних юридичних і фізичних осіб)…

Залучення інвестицій – фокус влади

На рівні держави органом, що опікується станом інвестування в Україні, визначено Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, якому за функціональним навантаженням доручено Урядом здійснювати моніторинг стану економічного і соціального розвитку України, враховуючи ситуацію в районі проведення антитерористичної операції, можливості відновлення економічного потенціалу відповідних територій. За результатами цього – Мінекономрозвитку, у разі потреби, подає разом з Міністерством фінансів та Міністерством юстиції Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо уточнення прогнозу економічного і соціального розвитку України на кожен рік та основні макропоказники економічного і соціального розвитку України на кілька років наперед.

Варто зазначити, що для пересічного громадянина лаконічний виклад напрямків економічного і, головне, соціального розвитку України у формі «сухих цифр» колонок і стовпчиків, як це викладено у Додатках 1 і 2 до постанови Кабінету Міністрів України «Про схвалення Прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2017 рік та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2018 і 2019 роки» від 1 липня 2016 р. № 399 – «відірваний від життя» документ. Реальний стан економічного і соціального розвитку й інвестиційного клімату держави ми відчуваємо за реальними можливостями купівельної спроможності, вільного переміщення товарів і трудових ресурсів, якісного отримання фінансових послуг, а також у простоті й доступності так званого «doing business».

А чим є для держави інвестиція? Можливо відповідь на це запитання знайдемо у нормах податкового та інвестиційного законодавства, оскільки, в першу чергу, обмін матеріальними благами громадянами та підприємцями цікавий своїм впливом на валовий внутрішній продукт держави і її спроможність виконувати зовнішні та внутрішні зобов’язання…

Отже – від часу набуття незалежності Україною інвестиціями вважалися всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Варто зазначити, що поправка в частині покращення екологічного стану як мети інвестицій була здійснена навесні цього року, при цьому соціальний та екологічний ефект може бути єдиним результатом інвестування – така собі «доброчинна діяльність», що також характеризує ставлення держави до інвестицій на сьогодні…

Проте, щоб носити «високе звання» інвестора, необхідно довести таку спроможність, як підкреслено у визначенні поняття «інвестор» згідно із Законом України «Про угоди про розподіл продукції» – це громадянин України, іноземець, особа без громадянства, юридична особа України або іншої держави, об’єднання юридичних осіб, створене в Україні чи за її межами, особи, які діють окремо чи спільно, та має (мають) відповідні фінансово-економічні та технічні можливості або відповідну кваліфікацію…

Отже, інвестиції – це господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Режими інвестування

Відомо, що інвестиції поділяються на капітальні інвестиції (придбання об’єктів нерухомості, інших основних засобів і нематеріальних активів), фінансові інвестиції (придбання корпоративних прав, цінних паперів, інших фінансових інструментів – прямі або портфельні), а також – реінвестиції (капітальні або фінансові інвестиції за рахунок прибутку від інвестиційних операцій).

Капітальні інвестиції в Україні можуть здійснюватися через проекти державно-приватного партнерства, хоча одиничні випадки на сьогодні мали дійсно успішний старт, оскільки таки проекти мають дуже складну й довгу процедуру підготовки необхідної документації згідно із законом.

Фінансові інвестиції зустрічаються частіше і по суті – інвестор бере участь у підприємницькій діяльності за реаліями України опосередковано, через органи управління відповідної юридичної особи, в якій набуваються корпоративні права, або шляхом придбання цінних паперів й очікування фінансового результату за ними…

Щодо створення державою сприятливих податкових умов для інвестора, то норма пункту 335.1. статті 35 Податкового кодексу України декларує, що протягом строку дії угоди про розподіл продукції і в межах діяльності, пов’язаної з виконанням такої угоди, стягнення з інвестора загальнодержавних та місцевих податків та зборів замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди.

Проте, вже в наступному пункті цієї ж статті встановлено, що під час виконання угоди про розподіл продукції інвестор (оператор) сплачує податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, рентну плату за користування надрами для видобування корисних копалин.

Також, інвестор зобов’язаний нарахувати, утримати та сплатити до бюджету податок з доходів фізичних осіб із заробітної плати та інших винагород і виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку у встановленому порядку.

При цьому, інвестор-резидент або інвестор-нерезидент (його постійне представництво) зобов’язаний зареєструвати угоду про розподіл продукції за своїм місцезнаходженням як платника податків…

Крім того, існує низка вимог чинного законодавства щодо розрахунків в іноземній валюті – Національний банк України здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Отже – держава не надає жодних особливих податкових пільг чи спрощень для інвестиційної діяльності, а щоб досконально розібратися у всіх нюансах та особливостях такої діяльності для інвестора, навіть українського – ще необхідно залучити спеціалістів, які допоможуть у цьому розібратися, оскільки заходів для організації такого бізнесу більше, ніж зазвичай…

Хіба що законодавець «щедро» встановив, що не є об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств кошти та/або вартість майна, перераховані (передані) інвестором-нерезидентом його постійному представництву для фінансування та забезпечення діяльності за угодою про розподіл продукції відповідно до програми робіт та кошторису витрат… а також при вивезенні майна за межі митної території України для виконання угоди – нульова ставка для податку на додану вартість.

Тобто, умови державного нагляду й контролю за податковим законодавством для інвестора досить суворі – звіти інвестора про діяльність, пов’язану з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягають обов’язковій щорічній аудиторській перевірці. З метою податкового контролю інвестор, який сплачує податки та збори під час виконання угоди про розподіл продукції, зобов’язаний зберігати первинні документи, пов’язані з нарахуванням і сплатою податків, протягом терміну зберігання, передбаченого законодавством.

Якщо говорити про державну підтримку інвестиційної діяльності, то вона починається з інформування Мінекономрозвитку на власному офіційному сайті про вимоги та форми такої діяльності…

Так, у відповідності до норм статті 12-1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» державна підтримка може бути на стадії розробки інвестиційного проекту шляхом повного або частково фінансування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

А от на стадії реалізації таких проектів – держава обіцяє:

фінансування реалізації інвестиційних проектів за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

співфінансування інвестиційних проектів з державного та місцевих бюджетів;

надання державних і місцевих гарантій з метою забезпечення виконання боргових зобов’язань за запозиченнями суб’єкта господарювання;

кредитування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

повну або часткову компенсацію за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів відсотків за кредитами суб’єктів господарювання для реалізації інвестиційних проектів.

Щоб гіпотетично претендувати на таку підтримку суб’єкт інвестиційної діяльності (резидент чи нерезидент України) вчиняє таку низку заходів, що ця процедура триває декілька років і концепція з плановими розрахунками прибутковості такого проекту – потребує коригування у разі, якщо всі процедури таки позаду і відбувається старт проекту.

А саме – інвестор проходить такі етапи:

-         розробляє інвестиційний проект за формою (наказ Мінекономрозвитку №724 від 19.06.2012), із дотриманням Методичних рекомендацій (наказ Мінекономрозвитку від 03.11.2012 № 1279);

-        проходить експертизу й оцінку (експертиза проекту будівництва, що є складовою інвестиційного проекту, здійснюється у порядку, встановленому Постановою КМУ від 11.05.2011 № 560), а державна експертиза інвестиційних проектів (постанова КМУ від 09.06.2011 № 701) проводиться МОВВ щодо регіональних проектів і ЦОВВ щодо галузевих проектів. Оцінка економічної ефективності здійснюється Мінекономрозвитку згідно з встановлених критеріїв економічної ефективності:

чиста приведена вартість;

внутрішня норма дохідності;

дисконтований період окупності;

індекс прибутковості (постанова КМУ від 18.07.2012 № 684).

Звідси виникає закономірне питання у потенційного інвестора – а які вигоди від держави отримає інвестор, якщо пройде всі необхідні процедури погоджень і розкриє про себе всю економічну інформацію… Держава – очевидно, покращить статистичні дані і отримає робочі місця, проте не секрет, що відтік українських спеціалістів за кордон має більш критичний рівень для держави, ніж загальне зниження іноземного інвестування в економіку держави.

При цьому, на стороні замовників робіт та послуг з боку держави відсутні експерти, які володіють необхідним об’ємом знань та досвіду, щоб застосувати інноваційні методи управління такими проектами і замовити кращі новітні зразки відповідних робіт, товарів, послуг або щоб розробити адекватні вихідні дані чи технічні або економічні параметри для закупівлі за кошти держави всього життєво необхідного…

При цьому – функції замовника на боці держави в більшості випадків виконують проектні офіси, «радники» на громадських засадах, волонтери…тобто особи, які не несуть жодної відповідальності за власні дії та рішення, а тому потребує нагального вирішення питання легалізації діяльності та посилення кваліфікації відповідних груп впровадження проектів від імені держави.

Щодо імплементації проектів на боці їх виконавця – світова практика дозволяє також створювати «спеціально уповноважені підприємства» (SPV), проте діюче законодавство України у сфері публічних закупівель не містить жодних норм про це.

За останні роки була низка спроб законопроектної роботи, щоб, зокрема, крім переможця (переможців) конкурсу з визначення приватного партнера, приватним партнером виступала юридична особа, що створена для здійснення державно-приватного партнерства переможцем відповідного конкурсу, при цьому протягом строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, переможець конкурсу повинен прямо або опосередковано володіти 100 відсотками статутного капіталу цієї юридичної особи. Жодних подібних змін прийнято не було…

Довгострокові проекти інвестування

Існує ще такий спосіб участі інвестора у підприємницькій діяльності за українськими умовами, як індустріальний парк, і такий спосіб в Україні краще функціонує – більше двох десятків діючих проектів за даними Мінекономрозвитку.

Джерелами фінансування облаштування індустріального парку можуть бути кошти державного та місцевих бюджетів, виділені в порядку та обсягах, передбачених законодавством, кошти приватних інвесторів, у тому числі залучені за моделлю державно-приватного партнерства, залучені кошти, включаючи кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.

Законодавчо держава обіцяє керуючим компаніям та ініціаторам створення – суб’єктам господарювання за рахунок коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, – безвідсоткові кредити (позики), цільове фінансування на безповоротній основі для облаштування індустріальних парків…

Державна підтримка в цьому випадку за рахунок коштів державного бюджету здійснюється відповідно до частини другої статті 24′ Бюджетного кодексу України. Кошти державного фонду регіонального розвитку спрямовуються на виконання інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку, що мають на меті, зокрема, створення інфраструктури індустріальних парків і відповідають пріоритетам, визначеним у Державній стратегії регіонального розвитку та відповідних стратегіях розвитку регіонів.

Програми і проекти, що реалізуються за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку, підлягають співфінансуванню з місцевих бюджетів на рівні 10%. Порядок підготовки, оцінки та відбору відповідних інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку та порядок використання таких коштів затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 № 196 “Деякі питання державного фонду регіонального розвитку”. Державна підтримка за рахунок  коштів місцевих бюджетів здійснюється відповідно до рішень місцевих рад про місцевий бюджет.

Вибір керуючої компанії може проводитися як до, так і після реєстрації індустріального парку. Вибір здійснює ініціатор створення парку на конкурентних засадах шляхом організації і проведення відкритого конкурсу в порядку, визначеному Законом України “Про індустріальні парки” (далі – «Закон»)…

Отже, є такі види сприяння держави індустріальнім паркам:

1. Облаштування індустріальних парків за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів (ст. 12 і 34 Закону).

2. Звільнення від пайової участі у розвитку місцевої інфраструктури (ст. 34 і 36 Закону).

3. Звільнення від сплати ввізного мита при ввезенні товарів (ст. 287 Митного кодексу України).

Щодо ввізного мита – й тут наша держава вимагає довгої та суворої процедури погодження, а саме – від ініціаторів створення індустріальних парків – суб’єктів господарювання, керуючих компаній індустріальних парків або учасників індустріальних парків готується звернення щодо затвердження переліку товарів із належним обґрунтуванням. Мінекономрозвитку готує проект рішення Уряду щодо переліку та обсягів товарів для кожного ініціатора створення (керуючої компанії, учасника), який погоджується з Мінфіном, ДФС та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади… Тут очікувати позитивного висновку Мін’юсту та виконання усіх регламентних вимог для підготовки проекту акта Кабінету Міністрів України – не варто від кількох місяців до пів року… Далі буде – затвердження Урядом Переліку та обсягів товарів для кожного ініціатора створення (керуючої компанії, учасника), що дає право на ввезення відповідних товарів без сплати ввізного мита.

Альтернатива рішення Уряду щодо згаданого вище питання – ввезення ініціаторами створення-суб’єктами господарювання, керуючими компаніями та учасниками товарів на митну територію України (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов’язаною з провадженням підприємницької діяльності) на строк не менше трьох років відповідно до Закону України “Про режим іноземного інвестування” з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями.

Щодо місцевих податків та зборів, то відповідно до підпункту 266.4.2 статті 266, пункту 284.1 статті 284, пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України для ініціаторів створення-суб’єктів господарювання, керуючих компаній та учасників індустріальних парків:

-  встановлення пільг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується на відповідній території, з об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб за рішенням сільських, селищних, міських рад (приймаються щорічно);

-  встановлення пільг щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування (приймаються щорічно);

- встановлення мінімального розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної і комунальної власності за рішенням відповідних місцевих органів влади (приймаються щорічно).

Такі стимули можуть бути передбачені в договорі про створення та функціонування індустріального парку. Форма типового договору про створення та функціонування індустріального парку затверджена наказом Мінекономрозвитку від 15.04.2013 № 386 (зареєстровано в Мін’юсті 15.05.2013 за № 733/23265).

Проте, тут не все так просто і швидко, як звик інвестор у розвинених країнах… Земельна ділянка із земель державної чи комунальної власності, вільна від забудови, у межах індустріального парку переважно надається ініціатором  учаснику, визначеному за результатами конкурсного відбору та з яким керуючою компанією укладено договір про здійснення господарської діяльності у межах індустріального парку, на умовах оренди (суборенди) для здійснення господарської діяльності відповідно до концепції індустріального парку, а конкурси в нашій державі можуть тривати роками…

Бар’єри для інвестування в Україну

Перш ніж говорити про бар’єри, хотілося б нагадати, що держава Україна нормативно врегулювала безліч варіантів максимального сприяння інвестору та підприємцю для господарської діяльності… До прикладу – Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” визначені порядок створення і ліквідації та механізм функціонування СЕЗ на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими Радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та іншими органами.

Так, статтею 401 глави 39 Господарського кодексу визначено, що СЕЗ вважається частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України. На території СЕЗ можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Територія і статус СЕЗ, в тому числі строк, на який вона створюється, визначаються окремим законом для кожної СЕЗ.

На території України можуть створюватися СЕЗ різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо. Окремі економічні зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам СЕЗ.

Законом може бути визначено за поданням відповідного органу місцевого самоврядування в межах міста, району територію, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і на якій на підставах та в порядку, передбачених законом, вводиться спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць (територію пріоритетного розвитку – ТПР).

Отже, створення або запровадження конкретного ТПР або СЕЗ залежить від проактивної діяльності відповідних державних органів або місцевої влади… Загалом, це спричиняє ще більшу зарегульованість процесів для старту будь-якого бізнесу чи інвестиційної діяльності, а замість обіцяного скорочення чисельності державних службовців – їх кількість збільшується, як свідчить статистика.

Крім цього, бар’єрами для реальних інвесторів є і загальнодержавна фінансова й економічна нестабільність, невизначеність загроз та тривалості АТО на сході України тощо.

За відкритими державними даними провідними сферами економічної діяльності, за обсягами залучення капітальних інвестицій, у січні-червні 2016 року залишаються: промисловість – 33,4%, будівництво– 13,7%, сільське, лісове та рибне господарство – 14,5%, інформація та телекомунікації – 4,8%, оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів – 10,0%, транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність – 6,8%, державне управління й оборона; обов`язкове соціальне страхування– 2,3%.

Щодо розвитку інфраструктурних проектів та збільшення транспортного потоку через Україну, які б відкрили нашу державу для транзиту та розвитку міжнародних перевезень, то наші сусідні братні держави мають у цьому сенсі більший успіх.

Так, 12.05.2017 за наслідками зустрічі вищого керівництва Польщі та Китайської народної республіки (джерело – Kresy.pl) були досягнуті завершальні домовленості щодо «Нового шовкового шляху». Товари з Китаю будуть потрапляти в Європу через Казахстан, Росію, Білорусію…в обхід України.

До прикладу – 1-го січня 2017 року з Китаю вирушив потяг, який перетнув Казахстан, Росію, Білорусію, Польщу, Германію, Бельгію, Францію і, здолавши 12 тисяч кілометрів, опинився у Лондоні вже 18 січня… Одним з головних партнерів у китайському торгівельному шляху на цей раз виявилась Польща.

При цьому – який фокус і якої державної влади у цьому питанні є у споріднених відомствах України, дорожнього та залізничного господарства…? Протягом кількох років України може бути повністю усунена з найбільшого китайського інфраструктурного проекту «Нового шовкового шляху»… а в 2019-2020 країна може втратити і статус газотранспортного коридору, якщо будуть добудовані Турецький потік і Північний потік-2. Отже, на шляху «з варягів у греки» – занадто мало українських інтересів…

Експорт сировини, при цьому, не має такого впливу на внутрішній валовий продукт, як при експорті технологічно складних і перероблених або інноваційних товарів… Тому, навіть заможні українські інвестори вкладають не в нашу державу, а в підприємства розвинених країн світу, нажаль.  

Отже – ми лише на початку довгого шляху дерегуляції і наші процедури започаткування бізнесу для інвестора спричиняють більше запитань, аніж вигод. Тому, аналіз наведених вище обставин «зарегульованості» інвестиційної діяльності наштовхує на думки, що інвесторам не завжди вигідно дотримуватись усіх правил та процедур, які вимагаються державою… і навіть українському бізнесу простіше підтримувати власну життєдіяльність «в тіні», нажаль.

 

Горбатюк Лиля
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий