Записи

Без рубрики

КОНКУРЕНЦІЯ В УГОДІ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄС: ЩО ЗРОБЛЕНО І ЧОГО ЧЕКАТИ

Без названия

Підписавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом (далі – Угода), Україна взяла на себе цілу низку зобов’язань. Серед них – і зобов’язання щодо адаптації національного антимонопольного законодавства до європейського. Слово «конкуренція» вживається в тексті Угоди більше півсотні разів, і це в принципі відповідає тому, скільки уваги приділено питанням антиконкурентних дій та злиттю суб’єктів господарювання, державній допомозі підприємцям, питанням торгівлі енергоносіями та іншим аспектам конкуренції в даному документі.

Якщо аналізувати ті євроінтеграційні вимоги, які стосуються поліпшення конкурентного режиму в Україні, то їх не надто багато, в порівнянні з іншими сферами, наприклад, питаннями дерегуляції чи охорони навколишнього середовища. Це пов’язано із непоганою якістю українського антимонопольного законодавства, яке було визнано ОЕСР всеохоплюючим та добре розробленим ще у 2008 році. Проте поточної роботи у нас предостатньо. В першу чергу йдеться про реалізацію плану заходів, визначених главою 10 Угоди. Усі ці зміни охоплюють широке коло відносин. Сьогодні хотілось би коротко зупинитись на основних аспектах того, що нами вже виконано, а також на проблемах, які доведеться вирішувати вже сьогодні.

 

Які в нас завдання та чого уже вдалося досягнути

Умовно завдання щодо адаптації національного законодавства можна поділити на 3 розділи. Перший із них стосується посилення інституційної спроможності Антимонопольного комітету України щодо регулювання конкурентних відносин, зокрема шляхом підвищення прозорості та публічності цього відомства, надання йому більших повноважень. Другий розділ пов’язаний із вдосконаленням механізму реалізації «антимонопольних» норм (мається на увазі підвищення вартісних порогів для отримання дозволу на концентрацію, порядок застосування штрафів та визначення їх розміру). Третій (і останній) стосується запровадження в нашій країні нових «конкурентних» явищ на кшталт обмежень в укладенні вертикальних угод.

Посилення інституційної спроможності АМК в рамках імплементації європейського законодавства

Ратифікуючи у червні 2015 року Меморандум про взаємопорозуміння між Україною як Позичальником та ЄС як Кредитором, Верховна Рада зобов’язалася обмежити обсяг дискреційних повноважень АМК в частині часу, виділеного для збирання документів для застосування правил контролю за концентрацією. Зміни даного положення – важливий крок для бізнесу.

Інший аспект цього питання полягає у постійному зростанні прозорості АМК, що забезпечується публікацією прийнятих конкурентним відомством рішень. З весни 2016 року антимонопольний орган, у зв’язку з внесенням парламентом відповідних законодавчих змін, повинен публікувати рішення протягом 10 днів після їх прийняття, надаючи всю інформацію, крім тієї, що має обмежений доступ. Цей крок суттєво поліпшив «сприйняття» АМК як національними, так і міжнародними експертами, відкривши діяльність органу для суспільства.

Крім того, в Угоді зазначено, що відомство з питань конкуренції затвердить та опублікує документ, в якому роз’яснюються принципи, які застосовуються під час оцінки горизонтального злиття підприємств. На жаль, сьогодні дана норма залишається ще не реалізованою, проте сподіваємось цього року отримати повну інформацію щодо таких принципів, у якій вже буде відображено імплементовані положення законодавства ЄС.

Система leniency. За цією системою передбачено звільнення суб’єкта, який раніше за інших повідомив АМК про узгоджені з іншими суб’єктами антиконкурентні дії, від відповідальності за порушення антимонопольного законодавства. Безумовно, дуже добре, що ми приєдналися до даної системи, створивши тим самим умови для звільнення або зменшення відповідальності, проте дана система практично не діє сьогодні. Причин багато, одна з них – те, що більшість підприємств – «діти» 90-х, які викривлено сприймають дію правил leniency та не довіряють антимонопольним органам. Як видається, необхідно провести кампанію з інформування бізнесу щодо таких можливостей. Не відразу, але через 3-5 років інформування населення дасть свій результат, і система діятиме. Не останню роль у цьому питанні відіграє гармонізація нашого законодавства з європейським.

Таким чином, ситуація з АМК в аспекті виконання Угоди вселяє надії на краще. Проте темп інституціоналізації, який, безумовно, залежить від різних внутрішніх факторів, має зростати з урахуванням «відкриття» відомства суспільству та його євроінтеграції.

Вдосконалення механізму дії «антимонопольних норм»

Підписуючи Угоду про асоціацію, Україна зобов’язалася удосконалити механізм надання дозволів на концентрацію. Як наслідок – прийняття парламентом змін до ЗУ «Про захист економічної конкуренції», якими було суттєво підвищено вартісні показники, необхідні для отримання дозволу, скасовано цілу низку «зайвих» вимог, які нічого спільного з конкуренцією не мали, введено спрощену процедуру отримання дозволу. Проте як на негативний момент реалізації відповідних змін експерти вказують на те, що законодавець в цьому питанні не пішов за прикладом правил ЄС, де не беруться до уваги показники продавця, котрий відчужує стовідсотковий контроль над суб’єктом господарювання. Сьогодні в Україні пороги продавця й далі додаються до порогів об’єкта придбання. Таку норму оцінюють негативно, бо продавець в результаті відчуження повного контролю не вступає в процедуру концентрації з набувачем. Сподіваємось на вплив експертного середовища в цьому аспекті, адже це необхідний елемент імплементації законодавства ЄС.

Ще одним нашим зобов’язанням є імплементація Регламенту Ради ЄС № 1/2003 від 16 грудня 2002 року. Основні пропоновані зміни полягають у тому, що суб’єкти господарювання, які є сторонами договору, повинні будуть самостійно пересвідчитися в тому, що договір відповідає конкурентному законодавству. Таке «децентралізаційне» положення, як видається, повністю запроваджувати в Україні ще рано, а самостійно напрацювати «українські критерії» відповідальності за її порушення – справа не одного місяця.

Напрацьовано сьогодні й зміни в питанні накладення АМК штрафів за порушення конкурентного законодавства, які більше року чекають на 2 читання. Зокрема, визначення розміру штрафу за порушення конкурентного законодавства пропонується здійснювати за цим законопроектом у два етапи: насамперед визначається базова величина штрафу для відповідача, а потім даний розмір коригується з урахуванням обтяжуючих та пом’якшуючих обставин. При встановленні базового розміру штрафу враховуються різні додаткові критерії, чинники на кшталт розміру доходу продавця від реалізації продукції, пов’язаного з порушенням, тяжкості порушення, необхідності забезпечення так званого стримуючого ефекту. Водночас аналіз тексту законопроекту, запропонованого профільним комітетом ВРУ до другого читання, який викладено у Звіті про виконання Угоди за 2016 рік, показав, що в даній редакції запропонований проектом Закону підхід до визначення повноважень господарських судів (за яким вони можуть змінювати розмір штрафу, скасовувати його тощо) не узгоджується з підходами ЄС та не відповідає статті 255 Угоди та Регламенту (ЄС) № 1/2003. З огляду на це, можемо очікувати певних поправок в тексті законопроекту, які будуть більш узгоджені з законодавством ЄС.

Запровадження обмежень щодо укладення вертикальних угод

Як уже було зазначено вище, в Угоді передбачено також і запровадження нових правових механізмів. Один із них – імплементація норм Регламенту Комісії (ЄС) № 330/2010. У випадку імплементації відповідних положень в Україні діятиме норма, за якою відповідальність може наступати у випадку укладення так званих вертикальних угод, які можуть суттєво вплинути на торгівлю між державами-членами та які впливають на конкурентне середовище. Вертикальні угоди укладаються між контрагентами, які розташовані на різних рівнях комерційних відносин (прикладом такої угоди може бути договір про надання виключних прав дистриб’юторства). Всі вертикальні угоди можна поділити на кілька категорій, серед яких договори, які закріплюють певну цінову політику, фіксують ті чи інші аспекти торгівлі товарами, проводять фактичний розподіл джерел постачання тощо. У відносинах такого типу виникають обґрунтовані загрози конкуренції. Такі загрози, в першу чергу, йдуть на шкоду матеріальним інтересам споживачів. З огляду на це, можна стверджувати, що у випадку, коли в тому чи іншому секторі економіки небагато суб’єктів конкуренції чи то серед постачальників, чи то серед покупців, існує необхідність застосувати антимонопольний механізм, який закладений у Договорі про функціонування ЄС. Для таких ситуацій у статті 101 Договору про функціонування ЄС встановлено, що несумісними з внутрішнім ринком та забороняються угоди такого типу, будь-які рішення об’єднань підприємств, види узгоджених дій.

В той же час в силу статті 101 Договору про функціонування ЄС виключається відповідальність учасників вертикальних угод, якщо такі угоди сприяють удосконаленню виробництва, поширенню продукції, такі угоди не накладають на зацікавлені сторони обмеження, які не є обов’язковими для досягнення зазначеної мети, і не дозволяють сторонам усунути конкуренцію стосовно істотної частини відповідної продукції.

Особливо слід відзначити, що Регламент № 330/2010 передбачає: деякі вертикальні угоди потенційно сприяють підвищенню економічної ефективності в ланцюжку виробництва та розподілу шляхом полегшення координації між суб’єктами господарювання. До таких «полегшень» можна віднести оптимізацію продажів, збільшення інвестицій тощо.

Крім того, якщо частка на відповідному ринку кожної зі сторін угоди не перевищує 30% і вертикальна угода не містить жорстких обмежень конкуренції, то така угода зазвичай призводить до поліпшення виробництва, розподілу і надає споживачам справедливу частку одержуваних благ. Якщо ж частка ринку перевищує 30-відсоткову величину, то довести навіть за наявності об’єктивних переваг користь від такої угоди важко. Тут уже вступають в силу відповідні заборони щодо обмеження конкуренції.

Основних вимог для того, щоб вертикальна угода не підпадала під статтю 101, фактично дві: 1) ринкові частки постачальника і покупця не можуть перевищувати тридцяти відсотків відповідного ринку товарів; 2) угоди не повинні включати так звані жорсткі обмеження. Жорсткі обмеження передбачають: обмеження можливості покупця встановлювати мінімальну ціну перепродажу, обмеження території перепродажу або кола покупців, обмеження активних або пасивних продажів кінцевим покупцям і обмеження перехресних поставок між дистриб’юторами тощо.

Як бачимо, питання вертикальних угод в ЄС вирішується за свого роду принципом «концентричних кіл». Насамперед необхідно встановити, що відповідний договір підпадає під ознаки вертикальної угоди того чи іншого типу. Далі визначають, чи не порушено укладенням такої угоди зазначених вище жорстких обмежень, а також обмежень у величині частки на ринку. Насамкінець враховується наявність об’єктивних переваг від укладення такої угоди. Тобто, як бачимо, процедура доволі складна і передбачає всеоохоплюючий, детальний аналіз відповідної угоди. З огляду на це, правильною видається ідея про необхідність насамперед широкого обговорення можливостей реалізації такого механізму в Україні в існуючих умовах, і лише після такого комплексного етапу обговорення можна вести мову про відповідні зміни. З огляду на це, можемо прогнозувати, що принаймні цього року про імплементацію даних норм говорити рано. Проте роботу над опрацюванням даного питання вкрай необхідно проводити вже сьогодні.

 

Про що сьогодні говорить ЄС, і чому варто повчитися нам?

У січні минулого року Європарламент заявив, що низький темп реформування антимонопольного законодавства коштує країнам ЄС близько 200-300 мільярдів євро щороку. Ця заява стала своєрідним поштовхом до підготовки проекту Директиви ЄС, метою якої є спонукання відомств з питань конкуренції більш ефективно застосовувати на практиці норми антимонопольного законодавства. Насамперед ідеться про надання відомствам з питань конкуренції більших прав в аспекті протидії різного роду зловживанням на кшталт розподілу ринків або джерел постачання, застосування до торгівельних партнерів нерівних умов, підпорядкування партнера умовам договору, які мають додатковий зобов’язуючий характер, не випливають зі змісту договору та ставлять партнера у невигідне становище (визначені в статті 101 та 102 Договору про функціонування ЄС). Безумовно, дане питання потребує доволі гнучкого підходу, і в сучасних умовах наявність відповідних норм можна вважати як можливість для зловживань. Особливо це стосується пропонованої ідеї щодо можливостей обшуку працівників потенційного підприємства-порушника.

Проте нам уже сьогодні потрібно напрацьовувати відповідні зміни, більш детально та визначено встановивши штрафні санкції (не розширенням дискретних повноважень АМК, а створенням консолідованої системи штрафів у вигляді фіксованих та періодичних платежів).

 

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що на виконання Угоди про асоціацію з ЄС в аспекті антимонопольного законодавства Україна вже багато досягла. Істотно вдосконалено діяльність Антимонопольного комітету, який став більш відкритий до бізнесу, імплементовано низку актів ЄС з питань конкуренції, підвищено вартісні пороги в питаннях контролю за концентраціями, напрацьовано зміни до законодавства в аспекті накладення штрафів тощо. Проте дуже багато завдань ще попереду. Вони стосуються як удосконалення вже діючих інститутів конкуренції, так і запровадження нових явищ. І ці зміни повинні бути імплементовані, прийняті в строки, закладені в Угоді про асоціацію з ЄС, яку ми зобов’язані виконувати в першу чергу на користь для себе.

Коли ми говоримо про адаптацію конкурентного законодавства України до законодавства ЄС, йдеться не про структурні реформи на кшталт масштабного запровадження ринку с/г земель, йдеться насамперед про інституціоналізацію антимонопольних органів, створення системи довіри до них. Нам сьогодні необхідно забезпечити умови комфортного ведення бізнесу, за яких підприємці почнуть застосовувати систему leniency. І насамкінець – всеоохоплююча взаємодія з бізнес-середовищем, постійний контакт із суспільством.   

Грабовский Виктор
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий