Записи

судебный процесс

Особливості суб’єктного складу учасників корпоративного спору

Man and woman sits at a desk with hands clasped. marital problem

При вирішенні питання визначення суб’єктного складу учасників корпоративного спору, корпортивні права цих учасників зазвичай пов’язують з діяльністю корпорацій (хоча деякі вчені також оперують поняттям «юридична особа корпоративного типу», іноді ототожнюючи його з «корпорацією»). На нашу думку, спроби деяких вчених співвіднести непорівнювані категорії, такі як «юридична особа» та «корпорація» є не зовсім коректними та науково необґрунтованими, оскільки фактично це намагання співвіднести родове з видовим.

В. С. Щербина констатує, що «…віднесення певних суб’єктів господарювання до корпорацій у законодавстві України та у вітчизняній літературі відсутнє. В США корпораціями називають підприємства з переважаючим значенням капіталу («об’єднання капіталів»), які в Англії іменують компаніями, а в країнах континентальної Європи — товариствами.».

В. В. Луць вважає, що «термін «корпорації» використовується і у внутрішньому праві, але його розуміння та тлумачення не є однозначними у законодавстві та правовій науці України. Нині склалася хибна практика, за якої правові понягтя, які використовуються в англосаксонскому праві, переносять в українську правову систему без належної адаптації. При цьому ігнорується концептуальне правило, згідно з яким при адаптації зазначеного законодавства Україна має орієнтуватися на досягнення певних (спільних) цілей в регулюванні, а не прагнути зовнішньої подібності законів чи норм.

Законодавче визначення корпорації як однієї з організаційно-правових форм об’єднань підприємств за ст. 120 ГК наступне: корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Повністю погоджуємось з Р.Б. Прилуцьким, який вважає основною проблемою те, що «…наведене у ст. 120 ГК поняття корпорації не є узгодженим з поняттями корпоративного підприємства й корпоративних прав, закріплених у цьому ж кодексі».

Варто погодитись з професором В.С. Щербиною, що з урахуванням існуючого законодавчого поняття «корпорація» та теоретичних підходів до визначення корпорації як учасника корпоративних відносин, «…доцільно з метою розмежування поняття корпорації, як об’єднання юридичних осіб (передусім, підприємств), і корпорації, як юридичної особи корпоративного типу, вживати в науковому обігу термін «корпоративне підприємство», яким ГК (ч. 5 ст. 63) позначає одну з організаційних форм підприємства. Саме підприємство корпоративного типу (господарське товариство) і буде одним із суб’єктів корпоративних правовідносин. Iншим суб’єктом таких відносин буде засновник (учасник) корпоративного підприємства.».

Постає питання, які ж з юридичних осіб (відповідно до визначення п.4 ст. 12 ГПК) вважати підприємствами корпоративного типу?

Абз. 2 п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року № 4 визначено, що корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб. Але в юридичній науці визначення учасників корпоративного спору є досить проблемним.

Не можемо погодитись з підходом В. В. Луця, який при дослідженні корпорації як суб’єкта корпоративних відносин, не хотів підміняти корпоративним правом право юридичних осіб або ж зводити його тільки до двох-трьох видів господарських товариств, оскільки вважаємо, що притримуючись подібних поглядів, вчений  не сприяє науково обґрунтованому виділенню окремих суб’єктів корпоративних відносин з широкого кола всіх юридичних осіб, як зазначено в п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК.

Н. С. Глусь вважає, що «корпоративне право в суб`єктивному значенні – це сукупність прав, які виникають у акціонера чи учасника корпорації внаслідок набуття ними відповідного права власності на акції, права власності на акції, на частку в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою відповідальністю і які закріплені в чинному законодавстві України та внутрішніх нормативних актах самої корпорації. Автор пов’язує наявність корпоративних прав з часткою в статутному капіталі господарського товариства». Таким чином, автор робить висновок про існування корпоративних відносин лише в статутних господарських товариствах, таких як акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю.

Н. С. Глусь розцінює корпорацію як суб’єкт корпоративного права, зазначаючи, що «…нею є юридична особа, організаційно-правова форма якої передбачає не тільки союз осіб та безпосереднє управління корпорацією. І насамперед, нею повинна бути юридична особа, внутрішня структура якої передбачає найбільш повний та тісний зв’язок самої особи та її учасників, які, в першу чергу, пов’язані з нею майновою участю. Такий зв’язок є двостороннім, таким, що породжує взаємні права і обов’язки корпорації та її учасників, але такий тісний разом з тим зв’язок дозволяє чітко розмежовувати індивідуальні права учасників та права учасників по відношенню до корпорації. Вченою виділяються наступні знаки, які визначають специфіку самої корпорації та відрізняють її від інших юридичних осіб:

а) корпорація – це союз осіб;

б) відношення учасників корпорації до самої корпорації, особливість яких головним чином проявляється в тому, що такі учасники безпосередньо беруть участь в управлінні корпорацією;

в) майнова (інвестиційна) участь учасників в корпорації;

г) корпорація – це передусім об’єднання капіталів;

д) діє на підставі статуту та установчого договору;

е) складне корпоративне управління, яке характеризується системою органів з чітким розмежуванням компетенції і визначеним порядком підпорядкованості.

О. М. Вінник вважає певним винятком з правила ч. 2 ст. 167 ГК (щодо положення про те, що володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом) володіння корпоративними правами учасниками повного товариства і повними учасниками командитного товариства, хоч, на думку В. С. Щербини, «має місце колізія норм ч. 1 і ч. 2 ст. 167 ГК, оскільки норма ч. 2 ст. 167 ГК про те, що володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, є імперативною і, на відміну від ч. 2 ст. 1 Закону України «Про підприємництво», що втратив чинність у цій частині, жодних винятків не передбачає».

Виділяючи основні ознаки корпорації (корпорація не є простою сумою індивідуумів, це об’єднання не тільки людей, а й капіталів, для виконання будь-якої соціально-корисної діяльності, набуває статусу юридичної особи), В. В. Луць дає власне визначення корпорації –  «як узагальнююча категорія певної групи юридичних осіб є формою колективного об’єднання інтересів, зусиль, осіб і капіталів, які визнані юридичними особами і здійснюють певну соціальна корисну діяльність. Для окреслення ознак юридичних осіб корпоративного типу можуть бути використані найрізноманітніші критерії, що відображають їх правове положення.».

Відповідно до ч. 5 ст. 63 ГК корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Р.Б. Прилуцький, вивчаючи визначення поняття «корпорація» у правових системах України та США, вважає визначення корпоративного підприємства в ч. 5 ст. 63 ГК, безперечно, значно ближчим до визначення корпорації, прийнятого у США, ніж до корпорації — об’єднання підприємств за законодавством України.».

Інакшої думки притримується Н. С. Кузнєцова, яка вважає за доцільне розширювати тлумачення поняття «корпорація» аж до приватних або колективних підприємств.

В. С. Щербина наголошує на тому, що «…про корпоративні права можна говорити лише стосовно тих з них, в яких створено статутний фонд, тому не визнаються корпоративними правами не лише права учасників повного товариства і учасників з повною відповідальністю командитного товариства, але і вкладників останнього.».

І. В. Лукач, виділяючи ряд ознак корпорації (статус юридичної особи, обмежена відповідальність учасників, частка учасника в статутному капіталі та можливість її вільного переходу в статутному капіталі корпорації, наявність органів корпоративного управління корпорацією, відокремленість майна корпорації від майна її учасників) погоджується, що повні та командитні товариства мають ряд спільних рис із корпораціями, наприклад, статус юридичної особи, принаймні за українським законодавством, і створені з метою одержання прибутку (хоча автор й не наводить цю ознаку, оскільки навіть у зарубіжних країнах деякі корпорації створюються без мети одержання прибутку). Але, на думку вченої, «саме відсутність у повних і командитних товариствах органів управління, обмеженої відповідальності їх членів і відокремленого майна, а також принципово інший порядок передачі частки у майні товариства не дають підстав вважати їх корпоративними утвореннями за сформульованими ознаками», хоча раніше автор притримувалась іншої позиції, вважаючи кооперативи своєрідними корпоративними утвореннями.

Щодо питання, пов’язаного з віднесенням до підвідомчості господарських судів розгляду спорів за участю суб’єктів господарювання, які не є господарськими товариствами, тривалий час суди дотримувалися єдиної правової позиції, що узгоджувалася з положеннями п. 3 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 № 13. Проте у постанові ВСУ від 19.02.2008 № 18/12-2290/1 (14/680/07) викладено правову позицію, згідно з якою:

- господарськими товариствами, згідно зі статтею 79 Господарського кодексу України, визнаються товариства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку;

- відповідно до статті 93 Господарського кодексу України підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації.

Таким чином, справа за участю виробничого кооперативу споживчої кооперації підвідомча господарському суду. Аналогічна правова позиція міститься також в Постанові ВГСУ від 17.02.2014 року у справі № 5016/1066/2011(6/67).

О. М. Вінник вважає виробничий кооператив господарською організацію корпоративного типу. На думку вченої, він є досить розповсюдженою (особливо в сільському господарстві та будівництві) організаційно-правовою формою підприємницької діяльності, що виникла в надрах ринкової системи господарювання і добре до неї пристосована. Основною рисою, що виділяє виробничі кооперативи серед інших підприємницьких організацій, є мета їх створення та функціонування — об’єднання трудової діяльності членів кооперативу у сфері виробництва продукції, робіт, послуг з метою отримання прибутку.

І. В. Лукач, детально дослідивши статус кооперативів в контексті їх участі в корпоративних відносинах, вважає, що «…ураховуючи українські реалії кооперативного законодавства, а також різницю у правовому статусі вітчизняні і європейські кооперативів, сьогодні зарано говорити, що кооперативи в Україні набули корпоративної форми. Тож поняттю корпорації відповідають акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю. Корпорація – це юридична особа, статутний капітал якої поділено на частки, що належать учасникам на праві власності та можуть відчужуватися згідно із законом, майно якої відокремлено від майна учасників, які несуть ризик обмеженої відповідальності за її боргами, а управління здійснюється органами корпоративного управління та учасниками товариства.».

Віднесення до суб’єктів корпоративних відносин членів кооперативу, на погляд В. С. Щербини, неможливе через ряд причин, серед яких: відсутність у виробничому кооперативі статутного фонду; особливе правове становище членів виробничого кооперативу, для яких обов’язковою є особиста трудова участь в діяльності кооперативу; демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень.

Узагальнюючи погляди вчених на суб’єктів корпоративного права, І. В. Лукач виділяє вузький та широкий підходи. Прихильники першого до суб’єктів вносять лише учасників та корпорацію, прихильники останнього – також включають органи корпоративного управління та органи корпоративного контролю. Також вченою пропонуються дві авторські класифікації суб’єктів корпоративних правовідносин (1) за критерієм участі суб’єктів в інших господарських правовідносинах: учасники корпоративних та інших господарських правовідносин (сама корпорація, її учасники, кредитори, органи державної влади та місцевого самоврядування) та 2) учасники виключно корпоративних правовідносин (органи корпоративного управління, суб’єкти управління, групи акціонерів, асоційовані особи та трудовий колектив).

Також варто пам’ятати і про певні особливості корпоративних відносин, які відображаються на формуванні суб’єктного складу, зокрема, В. С. Щербина звертає увагу на наступні: «По-перше, відносини між засновниками господарського товариства, що ґрунтуються на положеннях засновницького договору, і пов’язані з створенням господарського товариства, не відносяться до корпоративних, оскільки відсутнє саме товариство як суб’єкт права і як учасник корпоративних відносин. Тому і права та обов’язки засновників товариства, передбачені засновницьким договором, не можна кваліфікувати як корпоративні права. Безсумнівно, що корпоративні права (а разом з ними і корпоративні відносини) виникають у засновників лише з моменту набуття товариством статусу суб’єкта права, який співпадає з моментом державної реєстрації юридичної особи (внесенням запису до Єдиного державного реєстру).

По-друге, навіть після створення і державної реєстрації господарського товариства його учасники також не вступають між собою у корпоративні відносини, які б стосувалися діяльності товариства, управління ним та його припинення. Відносини, що можуть виникати між ними, зокрема щодо передачі своїх повноважень іншій особі (на право участі та голосування на загальних зборах), купівлі-продажу акцій, відступлення частки (її частини) в статутному фонді товариства тощо, є відносинами цивільними (у вузькому розумінні), що можуть опосередковуватися договорами купівлі-продажу, міни (бартеру), дарування тощо, чи господарськими, і регулюються відповідно нормами цивільного (господарського) права.”.

Окремо варто розглянути широкий та вузький підходи до тлумачення суб’єктів корпоративних правовідносин (згідно з першим суб’єктами вважаються лише учасники та корпорація, хоча більш науково обгрунтованим є другий підхід, (який підтримує В. С. Щербина, І. В. Лукач), відповідно до якого склад суб’єктів коропративних відносин також включає органи корпоративного управління). Деякі вчені бачать склад суб’єктів корпоративних правовідносин ще ширшим, зокрема, О. М. Вінник виокремлює такий вид учасників корпоративних відносин як опосередковані – кредитори товариства (у випадку зменшення статутного капіталу товариства в процесі його реорганізації чи ліквідації). Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (у разі участі її представника при проведенні реєстрації акціонерів, що прибули для участі в загальних зборах), Антимонопольний комітет України (у разі порушення законодавства в процесі придбання контрольного чи блокуючого пакета акцій). І. В. Лукач згодна з такою позицією, «адже опосередковані учасники мають виконати певні дії, шоб суб’єкти корпоративних відносин просто не мали змоги реалізувати свої права та обовязки (як приклад автором наводиться ч. 6 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства»)».

Повертаючись до аналізу органів корпоративного управління, наведемо ознаки органів корпоративного управління як суб’єкта корпоративних правовідносин, виділені І. В. Лукач: 1.Є суб’єктом виключно корпоративних відносин і не є суб’єктом інших господарських, а також будь-яких цивільних відносин. 2. Мають спеціальну правосуб’єктність, що здійснюється в рамках корпоративного права, а саме під час здійснення корпоративного управління. 3. Внутрішній характер відносин за участю цих органів. 4. Інтереси збігаються з інтересами корпорації чи її учасників. Таким чином, І. В. Лукач визначає органи корпоративного управління наступним чином: «це суб’єкти господарських правовідносин зі спеціальною правосуб’єктністю, які здійснюють корпоративне управління корпорацією.

Проте, наголошує вчена, не слід плутати двох суб’єктів – органи корпоративного та їх посадових осіб. А. Г. Бобкова та О. С. Янкова визначають орган господарського товариства як структурну частину товариства, яка складається з однієї особи чи групи осіб та виконують певні функції. Посадові особи товариства можуть вступати в інші господарські й цивільні відносини, хоча ця можливість явно обмежена. Наприклад, така посадова особа може укласти із товариством цивільно-правовий договір як член наглядової ради».

Таким чином, органи корпоративного управління правомірно віднесено до суб’єктів господарських правовідносин зі спеціальною правосуб’єктністю, що здійснююється в рамках корпоративногоправа, але їх правовий статус дійсно потребує законодавчого уточнення.

Щодо трудового колективу як учасника корпоративних спорів, І. В. Лукач перекона, що на сьогодні вже можна говорити про трудовий колектисубв як про суб’єкта корпоративних відносин, хоча існуюче законодавче закріплення його і не можна порівнювати з регулюванням участі трудового колективу в управлінні корпорацією, передбаченому законодавством зарубіжних країн. Автором також пропонуються окремі законодавчі зміни (зокрема, вчена впевнена, що нинішня позиція законодавця про факультативну участь представників трудового колективу в загальних зборах та наглядовій раді має бути уточнена, автор вважає за необхідне передбачити в законодавсті обов’язкову участь представників працівників на загальних зборах, у наглядовій раді та виконавчому органі з правом дорадчого голосу, хоча, на нашу думку, подібні пропозиції є передчасними з огляду на недостатній рівень правової свідомості та культури в сучасному українському суспільстві.

Отже, узагальнюючи все вищезазначене, можемо погодитись з В. С. Щербиною, який виділяє такі суб’єкти корпоративних правовідносин:

а) статутне господарське товариство (суб’єкт господарювання);

б) органи управління господарського товариства;

в) засновник (акціонер, учасник) господарського товариства, також згадуючи і про особливості участі держави як власника корпоративних прав.

Пугач Екатерина
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий