Записи

Уголовное право

Роль адвоката в кримінальному процесі

information_items_298

Кримінальний процес – це законодавчо урегульована діяльність уповноважених службових осіб правоохоронних органів, органів прокуратури та суду направлена на здійснення досудового розслідування і судового провадження щодо скоєних кримінальних правопорушень та забезпечення виконання завдань кримінального провадження.

Кримінальний процес термін не офіційний і є синонімом терміну «кримінальне провадження», який закріплений на законодавчому рівні у Кримінальному процесуальному кодексі України. Саме цим Кодексом головним чином регулюється зазначена вище діяльність, визначаються її правила та умови, суб’єкти та учасники, які мають відповідні права та обов’язки. Одним із таких учасників може бути адвокат.

То яка ж роль адвоката у кримінальному провадженні?

Взагалі професійна діяльність адвоката є однією з найдавніших на нашій планеті, оскільки потреба у ній виникла фактично тоді, коли людство зробило перший крок до суспільного ладу, у якому стрімко почали розвиватись відносини між двома і більше особами щодо найрізноманітніших сфер життя та потреб, що в свою чергу призвело до появи загальних правил поведінки, обмежень, заборон, і, як наслідок їх недотримання, або порушення – покарань.

Звісно, що найперший обвинувачений у найпершому кримінальному процесі перших представників суспільства навряд чи мав можливість скористатися правовою допомогою адвоката, проте очевидно, що потреба у його появі зародилась саме у такому процесі, оскільки з високою вірогідністю, серед очевидців процесу мали б бути і такі, що сумнівались у його об’єктивності, справедливості та доведеності вини. Як то кажуть скільки людей, стільки й думок, а людям властиво помилятися.

Стрімкий розвиток суспільних відносин автоматично ніс за собою появу ще більше нових правил та заборон і через деякий час їх стало так багато, що вони вже потребували розділення на групи відповідно до сфери їх регулювання та впливу. За таких обставин поява професійно-підготовлених осіб, що кваліфіковано та швидко могли б у всьому цьому розібратися і пояснити та допомогти іншому необізнаному громадянину стала просто неминучою.

Але знати ще не означає мати можливість застосувати, тому до реальної сили такого знання, як могутньої зброї фахівця у сфері права не вистачало законодавчо закріплених, прав, повноважень та гарантій професійної діяльності.

Все це до того, що роль адвоката у будь-якому процесі прямо залежна від того кола повноважень та прав, якими він наділений законом і саме законодавча база формує межі його ефективності. Скажімо не було б в законі визначено, що адвокат може захищати інтереси потерпілого в кримінальному процесі. І як би не хотілося потерпілому, і як би не намагався адвокат йому допомогти, а все одно на належному рівні надати йому допомогу він би не зміг.

На сьогоднішній день в усьому цивілізованому світі адвокати мають достатньо дієвих правових інструментів захисту інтересів своїх клієнтів, вони є законодавчо захищеними і фактично є рівними у правах та можливостях гідно змагатися зі своїми опонентами. А в рейтингах найбільш високооплачуваних професій таких країн, адвокат посідає місця у перших рядках.

Нажаль цього поки що не можна сказати про нашу демократичну країну. Донедавна, а саме до 2012 року наша система кримінального правосуддя керувалася кримінально-процесуальним кодексом створеним ще за часів тоталітарного комуністичного режиму в якому права особи скоріше були недосяжною мрією аніж об’єктивною реальністю.

В такому кримінальному процесі роль адвоката фактично зводилась до ролі статиста у якості якого адвокат був присутнім на слідчих діях, міг за ними спостерігати але не міг при цьому зробити абсолютно нічого. А якби адвокат вирішив активно висловлювати свої заперечення і зауваження, то слідчий навіть міг його виставити за двері, як школяра, що завинив на уроці.

Єдина стадія де адвокату давали можливість висловитись та бодай хоч щось зробити для свого підзахисного це був суд. Але там його шанси на успіх виглядали примарними, оскільки в суді слухалась кримінальна справа з тим обсягом доказів, який визначався слідчим і на що адвокат не мав жодної можливості вплинути. Як правило в справу потрапляли лише докази вини і жодного доказу можливої невинуватості чи такий доказ, який би міг викликати у суду хоч найменші сумніви. Не дивно, що за часів дії кримінально-процесуального кодексу 1960 року виправдувальний вирок був чимось міфічним та недосяжним і ті хто спромігся його вистраждати назавжди записали свої імена в історію, як «одиниці».

Ситуація суттєво покращилася із прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України у 2012 році, який розроблявся з урахуванням Європейської практики та світових стандартів захисту основоположних прав та свобод людини і громадянина. Так, він має чимало недоліків та недоопрацювань, але поряд з цим дає багато можливостей адвокату як самостійному повноцінному «гравцю» кримінального процесу.

Термін «гравець» використаний не випадково, оскільки із введенням в дію принципу змагальності, кримінальний процес де в чому почав нагадувати гру в шахи де кожна сторона обирає найбільш прийнятну для себе тактику дій і розігрує відповідні комбінації задля досягнення поставленої мети. Якщо продовжити далі таку аналогію, то можна сказати, що адвокат у такій грі є фігура не останнього порядку. На мою думку адвоката можна порівняти з Ферзем, тобто однією із найважливіших і найцінніших фігур на ігровій дошці. Так адвокат не має владних повноважень і не може приймати жодних рішень, що можуть мати значення. Проте адвокат, має достатньо інших засобів впливу і може робити все, що йому заманеться і як заманеться, але звісно ж у межах, дозволених правилами гри, тобто законом. Хіба ж не нагадує поведінку Ферзя на шаховій дошці?

При цьому адвокат може абсолютно рівноцінно та однаково успішно грати як на стороні захисту так і на стороні обвинувачення. Так чинний Кодекс, зокрема статті 45, 58 визначає, що захист інтересів підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) здійснює захисник, який є адвокатом, а отже належить до сторони захисту у кримінальному процесі. Разом з тим інтереси потерпілого у кримінальному провадженні може захищати його представник, а саме особа, яка має право бути захисником, тобто знову ж таки адвокат і це вже ближче до сторони обвинувачення. В такій ситуації досвідчений адвокат, об’єднавши зусилля з прокурором має більше можливостей для досягнення поставленої мети, захищаючи інтереси потерпілого.

Крім того, адвокати можуть дещо приховано займати ту чи іншу сторону у кримінальному процесі. Передусім захищаючи інтереси свідків, та представляючи інтереси цивільних позивачів та відповідачів, що закріплено у статтях 63, 66 КПК України. Здавалося б свідок, цивільний позивач та відповідач не такі вже й основні гравці у даному процесі, оскільки мають обмежені права у кримінальному процесі, проте кожен із них правильно побудувавши свою позицію та узгодивши її зі стороною на чиєму боці він виступає може надати їй суттєву підтримку та зробити свій особистий вагомий внесок у кінцевий результат у чому допомога адвоката буде не те що не зайвою, а вкрай необхідною.

Що стосується дієвих правових механізмів, якими адвокат може користуватися у кримінальному процесі, виконуючи свою роль, то до них головним чином можна віднести насамперед право подавати клопотання та оскаржувати протиправні рішення, дії та бездіяльність уповноважених службових осіб органу досудового розслідування та процесуального керівництва.

Клопотання, як засіб досягнення необхідного результату існував і за часів старого КПК України, однак на практиці був недієвим, оскільки на його розгляд та кінцевий результат адвокат не міг жодним чином вплинути. Все що адвокат міг зробити – це подати клопотання, а отримає він необхідний результат чи ні залежало від слідчого, що було малоймовірним. Проте з встановленням в новому КПК України чітких строків та порядку розгляду клопотання та наданням можливості оскарження як його не розгляду так і прийнятого рішення, адвокат отримав потужний механізм впливу на хід і результати досудового розслідування.

Ще одним не менш важливим механізмом боротьби адвоката за права свого клієнта в кримінальному процесі стала новела діючого КПК України, а саме оскарження протиправних рішень, дій та бездіяльності уповноважених службових осіб органу досудового розслідування та процесуального керівництва. Завдяки цьому механізму адвокати отримали можливість на стадії досудового розслідування в судовому порядку змушувати сторону обвинувачення вчиняти конкретні дії, до яких можна віднести відкриття кримінального провадження, розгляд та задоволення клопотань, залучення у якості потерпілого, повернення протиправно вилученого майна, скасовувати незаконні рішення, такі як зупинення чи закриття кримінального провадження, відмова у залучені потерпілим та інші.

Крім того, адвокати отримали можливість оскаржувати накладення арешту на майно, обмежувати слідчого у строках досудового розслідування, подаючи клопотання про встановлення строку проведення конкретних процесуальних дій, заявляти та добиватися відводу або відсторонення слідчого, який явно упереджено, необ’єктивно та неефективно виконує свої службові обов’язки, самостійно збирати і подавати докази на користь свого клієнта в тому числі використовуючи адвокатські запити.

Всі ці механізми значно посилили роль адвоката у кримінальному процесі та відкрили для нього можливості реально впливати на хід та кінцевий результат досудового розслідування саме на стадії його проведення, а не після того як воно було закінчено і завдяки цьому значна кількість явно надуманих та необґрунтованих кримінальних проваджень починають розвалюватись не доходячи до суду. Такі зміни фактично сприяли появі нового покоління адвокатів, які захищають інтереси клієнта не тільки відбиваючись від доказів та звинувачень, а переходять у наступ, користуючись тактикою «активної оборони», не чекаючи поки слідчий вигадає або сфабрикує докази.

Але не все так добре, як хотілося б. Діючому КПК України лише п’ять років. Правила та принципи змінились, але службові особи системи правосуддя залишились переважно ті самі. Дехто зміг прийняти ці зміни та працювати у відповідності до закону, а дехто продовжує жити колишніми стандартами та звичаями. Так нерідко виникають ситуації коли слідчий та прокурор один одного підтримують та покривають протиправні дії, хоча насправді прокурор мав би наглядати за слідчим і не допускати, або припиняти допущені ним порушення, щоб забезпечити собі надійне підґрунтя для подальшого виконання в суді функції державного обвинувачення.

Також часто буває, що судді, виконуючи функцію слідчого судді, до повноважень якого за законом належить здійснення у порядку, передбаченому Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні не сприймають позиції сторони захисту та протиправно відмовляють в задоволенні обґрунтованих скарг лише з мотивів того, що особі повідомлено про підозру у скоєнні злочину.

Крім того, останнім часом активна та часом процесуально-агресивна поведінка адвокатів призводить до того, що адвокати самі стають об’єктом кримінального переслідування та примусу через ототожнення їх з підзахисним, що в цивілізованому демократичному суспільстві є неприпустимим.

Там не менше, можна зробити впевнений висновок, що Україна перебуває на правильному шляху і прийняття діючого КПК України має бути лише початком процесу посилення ролі адвоката в кримінальному провадженні. В жодному разі не можливо допустити зменшення та звуження прав та гарантій професійної діяльності захисника у кримінальному процесі, адже саме це і буде запорукою повного, об’єктивного справедливого досудового розслідування і судового розгляду, захисту прав та законних інтересів осіб з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. А це в свою чергу шлях до побудови нормального демократичного громадянського суспільства і процвітання країни.

Иванец Андрей
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий