Записи

медиа

АНОНІМНІСТЬ У МЕРЕЖІ. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАТРИМАННЯ КОРИСТУВАЧІВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

2016-01-27_154251

Прес-центр СБУ повідомив, що у місті Березівка Одеської області 19 жовтня 2017 року затримано місцевого мешканця, який на своїх персональних сторінках через російські соціальні мережі розповсюджував матеріали із закликами до зміни державного кордону і конституційного ладу України та популяризував терористичні організації «ДНР/ЛНР». Відкрите кримінальне провадження за частиною другою статті 110 Кримінального кодексу України, якою встановлюється кримінальна відповідальність за умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, якщо вони вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Непересічність випадків таких затримань пояснюється відсутністю правового механізму ідентифікації особи користувача та встановлення його місцезнаходження. Доречною ілюстрацією може слугувати анекдотичний випадок, що трапився на початку жовтня у штаті Мічиган, США.

Американець Майкл Зайдель звинувачувався у водінні в нетверезому стані та нападі на людину, втім поліцейський відділок містечка Редфорд не міг затримати підозрюваного. Тривалий час Зайдель привселюдно знущався над недоладністю цього відділку Мічиганського міста на своїй фейсбук-сторінці, доки не опублікував повідомлення про парі такого змісту: «Якщо наступний пост на вашій сторінці вподобають 1000 користувачів, я самостійно завітаю до відділка і прихоплю з собою з десяток пончиків». Жителі активізувалися і 16 жовтня підозрюваний таки дотримав обіцянки, а на 17 жовтня було призначене перше слухання його справи в районному суді. Одним з висновків, який можна зробити з цього випадку, є той, що поліція США не має важелів впливу, які б плюндрували політику конфіденційності фейсбуку чи то невтручання провайдерів, а тому, навіть знаючи акаунт порушника і отримуючи від нього повідомлення, затримати його залишається неможливим.

Натомість за результатами аналізу даних із судового реєстру в Україні за період з 2014 до 2017 року винесено 50 вироків у справах про заклики до насильницького повалення влади, з яких 36 вироків суду так чи інакше пов’язані з поширенням відповідних закликів через соціальні мережі. Іншими словами, щонайменше одну особу в місяць за останні три роки було виявлено та затримано за антиукраїнську агітацію в соцмережі. Крім того, предметом дослідження слідства стають навіть коментарі у публічних дописах.

То яким чином СБУ вдалося затримати зловмисника та чи дотримано вимог законодавства про анонімність в мережі?

Право на анонімність та його обмеження: національне та міжнародне регулювання

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» поширенням інформації є її доведення до відома хоча б одній особі у  будь-який спосіб.

За умови, що допис поширено публічно, в тому числі для обмеженої аудиторії, обвинувачення має ґрунтуватися на факті перегляду такого допису принаймні однією людиною. Так само це може стосуватися публікацій, якими користувач поділився, ба навіть вподобав. Однак напрочуд складним залишається питання встановлення особи користувачів та не менш дискусійним – порушення права на анонімність в мережі.

Анонімним з’єднанням вважається таке з’єднання з сервером призначення, за якого останній не має змоги встановити ні походження (ІР-адресу чи місцезнаходження) з’єднання, ні присвоїти йому ідентифікатор. Восени 2016 року у справі Patrick Breyer v Bundesrepublik Deutschland Європейський Суд справедливості визнав динамічний ІР, так само як і статичну адресу,  персональними даними та вказав, що власники веб-сайтів не мають права зберігати динамічні адреси, окрім випадків захисту від кібератак.

Одночасно, Декларація про свободу комунікацій в Інтернет Ради Європи проголошує, що з метою забезпечення захисту від он-лайнового стеження і сприяння вільному вираженню інформації та ідей, країни члени поважатимуть бажання користувачів Інтернет не розкривати свою особистість. Це не перешкоджатиме країнам членам вживати заходів і співпрацювати з метою відстеження осіб винних у кримінальних вчинках (принцип 7).

На постачальника послуг (провайдера) не покладається обов’язок здійснювати моніторинг змісту (контенту) в інтернеті, до якого вони надають доступ, який вони передають або зберігають, а також щодо активного пошуку фактів чи обставин, що викривають незаконну діяльність. Такі інтернет-провайдери також не мають притягатися до відповідальності, коли їх функціональність відповідно до закону обмежується передаванням інформації або наданням доступу до інтернету. У випадку ж зберігання змісту, наданого іншими особами, країни члени можуть визнавати їх співвідповідальними, якщо вони не діють негайно для вилучення чи унеможливлення доступу до інформації чи послуг незаконного характеру як тільки їм стане про це відомо, як це передбачається національним законодавством.

Наведена норма Декларації відсилає до чинного національного законодавства, а втім ЗУ «Про телекомунікації» ґарантує схоронність операторами та провайдерами відомостей про споживача, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передання тощо. Нормі Закону також кореспондує положення Директиви про електронну комерцію, згідно з якою провайдери звільнені від загального обов’язку відслідковувати інформацію, яку вони передають чи зберігають, а також здійснювати активний пошук фактів чи обставин, що вказують на незаконну діяльність. А відтак виключно після отримання запиту компетентних органів провайдери мають повідомляти ідентифікуючу користувачів інформацію (стаття 14).

Тому в Україні склалася двоїста ситуація, за якої, по-перше, користувачам має ґарантуватися право на анонімність у мережі, однак по-друге, у Служби безпеки виникає необхідність захистити національні інтереси в разі виявлення випадків поширення матеріалів терористичного змісту. Згідно з нормами чинного законодавства України власники веб-сайтів та провайдери не зобов’язані ні моніторити зміст інформації, ні розголошувати конфіденційні дані користувачів. Тому якщо оперативними засобами СБУ не вдається встановити місцезнаходження порушника, то іншим заходом ідентифікації користувача є витребування такої інформації у провайдера на підставі ухвали суду. В такому разі, на підставі ухвали слідчого судді прокурором чи слідчим до місцевого суду подається клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме доступу до речей та матеріалів. А оперуючи конфіденційною інформацією підозрюваного, СБУ встановлює особу та його місцезнаходження. Як вбачається, саме такою логікою виявлення незаконного контенту на сьогодні послуговуються працівники СБУ.

Ситницкая Анастасия
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий