Записи

интеллектуальная собственность

ТОНКА МЕЖА МІЖ ПЛАГІАТОМ ТА ЦИТУВАННЯМ: ВИПАДОК З УКРАЇНСЬКОЮ МИСТКИНЕЮ

На виставці сучасного мистецтва «Спалах сьогодення» 28 жовтня буде представлена серія картин української мисткині «Аркуші», виконана під кредо: «Макрофіксація погляду автора на звичних предметах, що змінює їх функціонал». Авторська концепція співзвучна з тенденціями сучасного мистецтва, адже ще Марсель Дюшан прагнув звільнити предмет від його функціоналу, започаткувавши так званий «редімейд». Довкола ж природи творів мистецтва Ганни Раєнко розгорнулися контроверсійні дебати.

Після анонсу, в рамках якого було опубліковано картини української художниці, критики звинуватили її у плагіаті творів індонезійського фотографа Арселя Освіта. Твори живопису були подані галереї без посилання на ім’я автора первинного твору. Організаторами виставки була проведена внутрішня експертиза і зроблено висновок, що йдеться про цитування, яке аж ніяк не порушує прав автора первинного твору. «Метод цитування та апропріації широко застосовувується з початку ХХ ст. В епоху поп-арту метод апропріації образів реклами та масової культури став загальноприйнятим, ба навіть банальним – у творчості Уорлоха, Раушенберга та Ліхтенштайна. Багато чого в історії мистецтва цитувалося майже буквально», – відреагували куратори на події довкола творчості Ганни Раєнко. Під час дослідження цього питання вони також зв’язалися з правовласником, який надав згоду на використання його фотографічного твору. Це виключає притягнення до відповідальності як мисткині, так і художньої галереї. Однак межа між добросовісним використанням та плагіатом відтак вкрай тонка.

Відповідно до чинного законодавства України плагіатом визначається оприлюднення чужого твору (повністю чи частково) під своїм іменем. Цитатою ж є порівняно короткий уривок з опублікованого твору, який використовується з посиланням на його автора, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні. Дуже схожим за значенням терміном «апропріація» послуговуються арт-критики, що означає широке тиражування певних аспектів арт-об’єкта у нову площину, з метою створення багатошарового самоздатного значення. Іншими, словами, якщо художник доведе, що здійснив «достатні трансформації» оригінального твору так, що перетворення веде до значної зміни, радше за все новий твір буде вважатися добросовісним використанням.

Віхою художньої «апропріації» можна вважати мистецтво Елейн Стюртевант, яка наново переписувала твори своїх сучасників, прагнучи використовувати ті самі техніки, що й вони та максимально уподібнити твори. Художниця ніколи не отримувала дозволу на використання чужих творів, її картини втім мовчазною більшістю не вважалися копією, оскільки спрямовані на «дослідження рамок оригінальності та авторства».

Тому відрізнення добросовісного використання від плагіату великою мірою залежить від обґрунтованості аргументів сторін. Розглянемо доводи суду щодо цього розрізнення.

У справі Art Rogers v Jeff Koons окружний суд південного округу Нью-Йорку, США визнав скульптуру відповідача плагіатом з огляду на наступне.

Аргументація відповідача базувалася на «добросовісному використанні», а саме, що його скульптура є нічим іншим, як пародією. Такі доводи були відхилені судом тому, що у скульптурі Джефа Кунса прослідковуються така «істотна подібність» з фотографічним твором, що члени жюрі не змогли б відрізнити ці два твори. Істотна подібність при цьому не вимагає буквально ідентичного копіювання кожної деталі. Натомість чи є твір копіюванням суд запропонував визначити за допомогою «звичайного тесту оглядача»: чи пересічний глядач впізнає, що твір під питанням був присвоєнням захищеного авторським правом твору, або чи глядач, якщо тільки він не докладе зусиль аби виявити невідповідності між двома творами, буде схильним такі невідповідності ігнорувати та вважати, що твори естетики апелюють до одного й того самого.

За розсудом суду, Кунс використав ідентичне вираження ідеї, створеної Роджерсом, а саме композиція, пози, вирази обличчя були цілковито втілені у скульптурі в обсязі, що веде до змішування творів. Більше того, жодна особа, яка копіює захищені твори, не може бути виправдана від плагіату тільки на підставі підкреслення того, що в її творі не було скопійовано, – резюмував суд.

Таким чином, рамки оригінальності твору напрочуд розмиті. Художнім галереям слід усвідомлювати, що рекламуючи, демонструючи та розповсюджуючи свої експонати вони стикаються з ризиком порушення авторських прав, адже добросовісність автора зазвичай залишається під завісою, а незнання про первинний твір може не звільняти від відповідальності.

Аби убезпечити себе від негативних наслідків, галереям варто передбачати відповідні гарантії у договорах з митцями. Такими мають бути, зокрема, гарантії про володіння авторами повним обсягом виключних майнових прав, зобов’язання творця самостійно врегулювати претензії та виступити відповідачем у можливих спорах.

 

Ситницкая Анастасия
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий