Записи

блог

Чи можуть ЗМІ писати про причетність особи до вчинення злочину: українська судова практика

news-1-620x414

В Україні активно здійснюється реформування системи правосуддя. Новий Верховний Суд уже розпочав свою діяльність, прийняв перші рішення. На черзі остаточне створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. У процесі обговорення започаткування Вищого антикорупційного суду. У той же час багато місцевих судів ліквідується. Такі інституційні зміни у системі правосуддя можуть мати наслідком оновлення основних правових позицій.

Все ж не можна забувати про уже напрацьовану судами практику, зокрема з питань, пов’язаних із захистом честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб, ділової репутації юридичних осіб.

Цей допис є своєрідною «другою частиною» статті, присвяченої висвітленню питання співвідношення свободи слова та презумпції невинуватості на основі практики Європейського суду з прав людини: «Практика ЄСПЛ: чи можуть ЗМІ писати про причетність особи до вчинення злочину». Цікаво, чи дотримуються справедливого балансу між цими основоположними правами українські суди, як вони трактують концепцію оціночних суджень та чи послуговуються практикою ЄСПЛ в цілому?

За основу візьмемо чи то «найновішу», чи то «останню» практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ, а також практику «колишнього» Верховного Суду України.

Так, у Постанові Верховного Суду віл 29.11.2017 у справі № 761/6866/16-ц вказано, що фраза «і тому ОСОБА_5 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації…», сказана іншою особою в ефірі телеканалу, є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, тому є недостовірною та повинна бути спростована.

Справа, у якій було проголошене рішення з таким висновком, почалася у лютому 2016 року. Тоді особа звернулася до суду з позовом, у якому просила, поміж іншого, спростувати недостовірну інформацію, поширену на брифінгу, який транслювався на телеканалі «112 Україна» у прямому ефірі. На цьому брифінгу один з доповідачів звинуватив заявника у вчиненні злочину за допомогою словесного звороту, процитованого вище.

Заявник у справі позиціонував себе як політик, цим він обґрунтовував недопустимість висловлення щодо нього звинувачень про злочин. Також з тексту рішень судів інших інстанцій можна зрозуміти, що заявник є відомою особою та займає високу політичну посаду. Також важливо, що на брифінгу обговорювались суспільно важливі, резонансні події, які стались 31 серпня 2015 року.

Суд першої інстанції став на бік відповідачів та відмовив у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився, вирішивши, що розповсюджена інформація є недостовірною. Зі свого боку суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Чим же керувався Верховний Суд України при прийнятті свого рішення? Він наводив норми, які насправді свідчать про те, що оприлюднена інформація є оцінкою, проте трактував їх зовсім протилежним чином.

Так, суд вказав, що заявник ніколи не був підозрюваним у будь-якому кримінальному провадженні згідно з даними правоохоронних органів, відтак згідно з презумпцією невинуватості, незважаючи ні на публічність його фігури, ні на свободу слова, ні на широку можливість оцінки дій політичних діячів, відповідні дані є недостовірними та повинні бути спростовані.

З позиції практики ЄСПЛ та на основі даних, які містяться у рішеннях у справі, рішення Верховного Суду обґрунтоване хибно, тоді як рішення судів першої та касаційної інстанцій – навпаки. Але саме ВСУ формує правові позиції, обов’язкові до виконання судами нижчих інстанцій. Маємо сподівання, що «новий» Верховний Суд змінить негативну тенденцію необґрунтованих рішень.

Протилежною до позиції ВСУ є позиція Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. В ухвалі від 01.11.2017 у справі № 127/27692/15-ц, яка є досить подібною до попередньої справи, суд дійшов зовсім іншого висновку.

Ситуація склалася навколо телевізійної програми «Шустер Live», що транслювалася телеканалами: «Перший національний» та «Телеканал новини «24», у якій одна особа-політик прокоментувала діяльність іншої особи словами: «Ви давно відомі як фальсифікатор ще з 12-го та  11-го округу місцевих виборів до Верховної Ради України», по суті звинувативши її у вчиненні злочину. Ці слова були сказані в аспекті обговорення подій захоплення 6 грудня 2014 року приміщення Вінницької обласної державної адміністрації.

Вважаючи такі висловлювання неправомірними, акцентуючи на своєму важливому суспільному становищі, у тому числі посадах у різних громадських організаціях, особа звернулася до суду з вимогою про визнання інформації недостовірною та її спростування.

Суди перших двох інстанцій прийняли рішення на користь позивача, але суд касаційної інстанції не погодився з цим та вказав на недостатність дослідження доказів у рішеннях судів нижчих інстанцій і тому відправив справу на новий розгляд.

При цьому він вказав, що судам слід уважно розділяти факти та оціночні судження, «наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Суд наголосив, що судам варто було більш детально оцінити, чи можна визнати спірні слова фактами, чи, навпаки, вони відображають суб’єктивну оцінку дійсних фактів, подій і «чи подані вони в формі, що адекватно, недвозначно характеризують суб’єктивний характер судження, чи вони викладені у формі категоричного висновку, якоїсь оцінки певних фактів, які при судовому розгляді виявилися неправдивими».

Вищий спеціалізований суд прийняв належне рішення у межах своїх повноважень, його позиція спрямована на необхідність ретельного дослідження межі між свободою слова та презумпцією невинуватості, а також окреслено правильний механізм необхідності дослідження оціночності суджень.

Цікавими для розгляду є також справа № 757/35172/15-Ц та відповідно ухвала ВССУ від 06.09.2017 у цій справі.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю, яке мало ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків, звернувся до суду з вимогою визнати недостовірною і такою, що порочить ділову репутацію, інформацію, розповсюджену інформаційним порталом «Цензор.НЕТ» (http://censor.net.ua) у рубриці блогів, а також спростувати її.

У спірній інформації підприємство обвинувачувалось в участі у корупційних схемах, пов’язаних з грошовими операціями на тимчасово окупованих територіях; розміщенні терміналів та веденні незаконної господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях. Також воно було обвинувачене у фінансуванні тероризму та ухиленні від сплати податків.

Суди перших двох інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог. Дослідивши доводи скаржника, касаційний суд вказав на необхідність більш ретельного розгляду судами усіх обставин справи. Найбільшу увагу він звернув на такий критерій «можливості ствердження» про вчинення злочину, як наявність об’єктивного розслідування, фактів, на яких можна будувати оцінку.

Він вказав: «Фінансування тероризму та ухилення від сплати податків становлять склад правопорушень, за вчинення яких чинним законодавствам передбачена кримінальна відповідальність. Разом із тим, будь-яка особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Визначаючи твердження відповідача про «фінансування тероризму» та «ухилення від сплати податків» як узагальнену оцінку дій, що містить оціночні судження, суди не врахували, що хоча оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, але в той самий час вони не можуть бути свавільними, безпідставними та мають бути зроблені на підставі хоча б мінімальних фактичних обставин. Інакше відповідні оціночні судження, з огляду на рішення Європейського суду з прав людини, можуть бути кваліфіковані як зловживання свободою слова та відповідно визнані порушенням особистих немайнових права.».

Такий висновок суду є належним та обґрунтованим, адже згідно з практикою ЄСПЛ матеріали, які публікуються для широкого загалу, повинні мати під собою основу, на якій вони базуються. А от висновки з наявної «основи» можуть бути абсолютно різними, адже вони відображають суб’єктивне ставлення автора.

Рішення, описані у статті, обрані не випадково. Їхні фабули є подібними, але в кожній справі є деталі, які і вирішують, на чий бік переважать ваги правосуддя. Крім того, практика «старого» Верховного Суду дещо суперечить європейській, і цікаво прослідкувати, чи зміниться правова позиція у оновленому суді. Натомість практика ВАСУ виявилася більш послідовною, а рішення цього суду – виваженими.

Тыщенко Екатерина
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий