Записи

Уголовное право

Судова реформа – посилення кримінальної відповідальності?

reforma-sudochinstva-in-Ukraine_thumb

Із прийняттям 03.10.2017 року Закону України № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» зміни вносяться також до Кримінального кодексу України. Зокрема, кодекс пропонується доповнити новою статтею, майже повністю змінюється редакція двох інших статей.

Крім цього, 16.11.2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення дотримання прав учасників кримінального провадження та інших осіб правоохоронними органами під час здійснення досудового розслідування» –  прозваний у народі «закон про захист бізнесу», «закон проти маски-шоу». Обов’язкові відеофіксація і участь адвоката при обшуку, заборона відкривати кримінальне провадження двічі по одному факту, закріплення поняття «інші учасники кримінального провадження» – не всі новели закону. Так, пропонується нова редакція статті у КК про розголошення даних досудового розслідування чи оперативно-розшукової діяльності (ст.387 КК).

 

Втручання в роботу автоматизованих систем в органах і установах системи правосуддя (ст.376-1 КК)

¤Ч.1 – злочин середньої тяжкості, а ч.2 (кваліфікуюча ознака: попередня змова групи осіб) – тяжкий злочин/

Змінюється лише основний склад злочину. Встановлюється кримінальна відповідальність за втручання в Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, а також відповідальність за втручання в інші автоматизовані системи, що функціонують у суді, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, Державній судовій адміністрації, їх органах (нові об’єкти посягання). Наразі кримінальної відповідальності за втручання в їх діяльність не встановлено, злочином є лише втручання в автоматизовану систему документообігу суду.

Про які інші системи може йти мова, поки не зрозуміло. Так як окремі від автоматизованої системи документообігу суду наразі функціонують, наприклад, автоматизована система розподілу справ у Вищій раді правосуддя (ст. 32 Закону «Про Вищу раду правосуддя»), автоматизована система визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який проводить підготовку до розгляду і доповідає справу (ч.6 ст.98 Закону «Про судоустрій і статус суддів»), автоматизована система формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) (ч.6 ст.85 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). Однак ці системи мають також увійти до складу Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ст. 15-1 Закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Зміст діяння залишається незмінним: це умисне внесення неправдивих відомостей, несвоєчасне внесення відомостей, несанкціоновані дії з інформацією та інше втручання. Цей склад злочину може бути вчинений або службовою особою, яка має відповідний доступ, або іншою особою, яка мала несанкціонований доступ до неї (сама створила або скористалась чужим санкціонованим чи несанкціонованим доступом).

Невдале формулювання суб’єктів відповідальності, на жаль, законом не усувається. Адже є особи, які мають санкціонований доступ до системи, але не є службовими (наприклад, помічник судді, більшість працівників апарату). Принаймні згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу ці особи мають санкціонований доступ за відповідним наказом керівника апарату. Виходить, за буквального тлумачення норми їх втручання просто «випадає» (не є злочинним), хоча можна інакше тлумачити цю норму: внесення неправдивих відомостей, несвоєчасне внесення відомостей, несанкціоновані дії, що вчиняються цими особами, і свідчить про несанкціонований спосіб (обов’язковий для складу злочину). Однак все ж доцільніше виключити слово «службовою», аби згадані особи не мали можливості ухилитися від відповідальності.

Ця зміна логічна у зв’язку із запровадженням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Положення про неї за законом рекомендується Вищій раді правосуддя затвердити до 1 березня 2018 року, а функціонування – до 31 грудня 2018 року (відповідальна Державна судова адміністрація).

 

Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу (ст.384 КК)

/Ч.1 – злочин невеликої тяжкості, ч.2 (кваліфікуючі ознаки: корисливий мотив, пов’язаність із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, пов’язаність із обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині ) – злочин середньої тяжкості/

До цієї статті вносяться значні зміни. Так, вводиться два нових прояви введення в оману, які раніше не були криміналізовані.

По-перше, це – подання завідомо недостовірних або підроблених доказів. До цього злочинним було лише штучне створення доказів обвинувачення чи захисту, якщо воно поєднувалось із неправдивим свідченням, висновком експерта тощо.

По-друге, складання неправдивих показань (наприклад, проекту протоколу допиту) чи висновку експерта з метою їх надання відповідному органу (перелік нижче), але без їх реального надання, тепер буде видом закінченого злочину, а не готування, хоча такі дії, власне, мають підготовчий характер. У цей же час такого уточнення законодавець не робить ні щодо завідомо неправдивого перекладу, ні щодо звіту оцінювача майна. Тому щодо таких дій відповідальність настає лише за подання, саме складання – не злочин (готування до злочину невеликої тяжкості кримінальної відповідальності не тягне згідно з ч.2 ст.14 КК).

Розширюється коло випадків відповідальності за неправдивість звіту оцінювача майна. Так, «стара» редакція передбачала, що кримінальна відповідальність настає лише щодо завідомо неправдивого звіту в рамках виконавчого провадження. Це застереження у новій редакції не фігурує. Але нова редакція настільки невдала, що не дає зрозуміти, подання звіту до якого органу є злочином. З одного боку, її можна розуміти так, що мова йде про всі органи, до яких подається звіт (буквальне тлумачення). Тоді під статтю підпадають і випадки у ст.7 Закону «Про оцінку майна» (наприклад, переоцінка основних фондів, приватизації та деяких інших правочинів щодо державного чи комунального майна, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом тощо). З іншого боку, на цей вид діяння може поширюватись лише визначене у диспозиції коло адресатів: орган досудового розслідування, орган виконавчого провадження, суд, Вища рада правосуддя, тимчасові комісії при ВР України. Ця неоднозначність – очевидне підґрунтя для маніпуляцій.

Суб’єкт відповідальності залишається спеціальний лише для деяких проявів введення в оману: свідок та потерпілий (неправдиве показання), експерт (неправдивий висновок), оцінювач майна (неправдивий звіт) чи перекладач (неправдивий переклад). За подання завідомо недостовірних або підроблених доказів повинен відповідати кожна особа, яка має право подавати докази до відповідних органів.

Не можу не «порадуватись» за декриміналізацію всіх вище описаних діянь, адресатом яких є прокуратура. Так, раніше адресат впливу визначався через стандартний опис обстановки злочину («під час досудового розслідування»), а тепер ця обстановка позначається через перелік органів («орган, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суд, Вища рада правосуддя, тимчасова спеціальна чи спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України»). Прокуратура, у свою чергу, до органів досудового розслідування не належить. Виходить суцільний парадокс. Законодавець вважає, що вводити їх в оману – не злочин. Хоча відмовлятися від давання їм показань без поважних причин все ще не можна – це злочинне діяння за ст.385 КК.

 

Відмова від давання показань у Вищій раді правосуддя (ст.385 КК)

/Злочин невеликої тяжкості/

З’являється новий вид злочину – відмова від давання показань чи від виконання функцій експерта, перекладача у Вищій раді правосуддя. Нагадую, що цією ж статтею встановлюється відповідальність за відмову від давання показань у суді, під час досудового розслідування, виконавчого провадження і розслідування тимчасовою комісією ВР України. Такий злочин можуть вчинити лише перелічені у ньому суб’єкти – свідки, експерти, перекладачі. Умова злочинності діяння – відсутність поважних причин відмови.

Чим зумовлена така зміна? Участь свідків і раніше була передбачена на засіданнях Вищої ради правосуддя, оскільки відповідний закон містив норми про право учасників дисциплінарної справи клопотати про виклик свідків, а також повноваження доповідача викликати чи запросити свідків. Однак раніше вони не підлягали кримінальній відповідальності ні за відмову від дачі показань, ні за завідомо неправдиві показання (також встановлюється кримінальна відповідальність, див. попередній пункт). Відповідно, доповідач тепер зобов’язаний попередити свідка про таку відповідальність під розписку (ч.7 ст.49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Що стосується експертів та перекладачів, то у законі прямо не передбачена можливість їх залучення, хоча заборони також немає. Так, учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення (ч.8 ст.49 Закону «Про Вищу раду правосуддя»). Не так і важко уявити ситуації, у яких може бути необхідне експертне дослідження. Наприклад, дисциплінарним проступком є втручання у процес здійснення правосуддя іншими суддями. Для встановлення того, чи суддя вчиняв це правопорушення, може бути проведена експертиза аудіо-, відео-запису для впізнання особи по голосу чи зображенню.

 

Розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування (ст.387 КК)

/Ч.1 (основний склад) – злочин невеликої тяжкості, ч.2 (основний склад) – злочин невеликої тяжкості, ч.3 (кваліфікуюча ознака: розголошення даних ганьбить людину, принижує її честь і гідність) – злочин невеликої тяжкості/

Наголошую, що чинний КПК не містить взагалі такого поняття як таємниця слідства, а зазначає лише про «відомості досудового розслідування, які розголошуються з лише дозволу слідчого або прокурора» (ст.222 КПК). Відповідальність за порушення цієї норми і встановлює ст.387 КК.

Суб’єкти відповідальності: а) суддя, прокурор, слідчий, працівник оперативно-розшукового органу (ч.2, 3 ст. 387 КК); б) особи, які досягли 16-річного віку, які були письмово попереджені про обов’язок їх не розголошувати(ч.1 ст.387 КК).

Таке попередження щодо матеріалів досудового розслідування може бути здійснено шляхом підписання пам’ятки про права і обов’язки (наприклад, для потерпілого, свідка по справі) або окремим процесуальним документом (за ч.2 ст. 222 КПК). У ч.1 у новій редакції уточняється, що має бути письмовий дозвіл прокурора, слідчого або особи, що проводила оперативно-розшукову діяльність (раніше не було слова «письмового»). Тому, особу не можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо вона або не була попереджена у встановленому законом порядку про обов’язок не розголошувати дані, або якщо така особа (будучи письмово попередженою) мала письмовий дозвіл слідчого або прокурора їх розголосити. Якщо особа буде мати лише усний дозвіл – вона потрапляє у категорію ризику.

Щодо відомостей оперативно-розшукової діяльності, то згідно ст.11 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», відповідні дані не мають права розголошувати особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі. Однак не всі такі особи підлягають відповідальності, бо законом чітко не передбачено, чи повинні вони попереджатися окремим документом про обов’язок не розголошувати ці відомості. На мій погляд, тут можна надіятися на сумлінність особи, яка проводить оперативно-розшукову діяльність. Якщо вона догадається підписати з названими особами або пам’ятку про права, де фігурує цей конкретний обов’язок, або інший документ, на якому ця особа робить відмітку про те, що вона ознайомлена із цим обов’язком, то потенційно особа може стати суб’єктом цього правопорушення. Тому, наприклад, з особами, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, які зобов’язані зберігати таємницю, що стала їм відома (ст.11 закону), слід підписувати такі документи.

За «старою редакцією» слідчий, прокурор, суд, особа, яка проводить оперативно-розшукові заходи, несуть кримінальну відповідальність лише у разі, якщо вони розголосили відомості, які ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч.2 ст.387 КК). Відтепер же це застереження – не обов’язкова ознака злочину. Тому якщо ці особи розголошують будь-які відомості досудового розслідування чи оперативно-розшукової діяльності, то вони підлягають відповідальності за ч.2 ст.387 КК. А якщо ці відомості ще й ганьблять чи принижують людину, –  то за це більш сувора відповідальність, за ч.3 ст.387 КК (т.зв. кваліфікований склад).

Окремо наголошую, що відомості про протиправні дії певної особи не захищаються цими видами таємниці, тому за їх розголошення жодна особа не може піддаватися кримінальному переслідуванню.

 

Представництво в суді без повноважень (400-1 КК)

/Ч.1 – злочин невеликої тяжкості, ч.2 (кваліфікуючі ознаки: попередня змова групи осіб, повторність) – злочин невеликої тяжкості/

Йдеться про повністю новий вид злочину, який передбачає всього два альтернативні діяння: а) завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу у суді; б) умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правової допомоги.

Щодо першого діяння не уточняється, що мова йде лише про фізичних осіб. Тому очевидно, що за такий обман щодо представництва юридичних осіб також є злочинним. Тому особливої уваги слід приділити випадкам, коли законом дозволено представляти юридичну особу іншим особам, які не мають статус адвоката. Так, слід перевіряти повноваження директора, іншої особи, уповноваженої установчими документами, працівника юридичної особи (актуально для кримінального процесу, оскільки зміни не внесені до ст.ст.58, 63, 64-1, 64-2 КПК). Інший передбачений за новою редакцією відповідних статей ГПК, ЦПК і КАС випадок – представництво за довіреністю у малозначних справах. Якщо у довіреності не зазначені повноваження на представництво у суді або документ містить інші недоліки, які виключають можливість представництва, то її навмисне використання тягне кримінальну відповідальність.

Статус адвоката також слід перевіряти, зокрема, відомості про нього у Єдиному реєстрі адвокатів, на предмет того, чи не зупинено його діяльність, чи внесені взагалі відомості про нього у реєстр або вже виключені.

Щодо другого альтернативного діяння, то тут особливих дискусій бути не може. НААУ ще раніше рекомендувало в ордері зазначати конкретний перелік органів, установ чи підприємств, у яких може адвокат за договором надавати правову допомогу.

Єдине, що слід зауважити, що назва злочину не відповідає його реальному змісту. Якщо щодо першого діяння і, справді, йдеться про такий вид правової допомоги як представництво (у суді), то щодо другого виду не зазначено, що воно стосується лише представництва. Адвокат же у свою чергу може бути уповноважений клієнтом також надавати інші види правової допомоги, наприклад, захист чи надання правової допомоги свідку.

Ця неточність у назві статті не повинна нікого вводити в оману. Адвокат підлягатиме відповідальності за невнесення відомостей про обмеження до ордеру і коли він надає інші види правової допомоги, окрім представництва.

Однак чи йдеться про подання «неповного» ордеру лише до суду, чи також до інших органів (слідство, прокуратура), не зрозуміло. Мені здається, що ціллю норми-заборони є саме недопущення у суді надання правової допомоги певній особі без належних на те повноважень, виходячи із ролі самого закону, що вносить зміни, і назви статті. Тому, якщо застосувати таке телеологічне тлумачення, то злочином є подання «неповних» ордерів до суду, у тому числі слідчого судді. Але, як і в попередніх випадках, ця неточність створює потенційну можливість для переслідування особи і за ордери, подані не до суду. Краще б законодавець прямо уточнив цей момент.

 

З якого моменту такі діяння є злочином?

Оскільки мова йде про криміналізацію діянь, то ці норми кодексу не мають зворотної дії.

Тому злочинними такі діяння стають з часу набрання чинності відповідними законами, окрім ст.376-1 КК. Діяння за новою редакцією цієї статті стануть злочинними з дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (п.2 §2.Прикінцеві положення Розділу 4 Закону). Наш законодавець знову мудрує, оскільки хоча й очевидно, що втрутитися в діяльність цієї системи неможливо, поки вона не працює, однак чи може початок дії кримінально-правової норми-заборони залежати від факту, а не нормативно-правового акту? Навіть щорічна зміна мінімального порогу того, яка крадіжка злочинна, а яка дрібна (адміністративний проступок) – залежить від закону.

Все ж, як визначити цей момент? У законі вказується, що Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті “Голос України” та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Через ці 90 днів нове діяння і стає злочинне.

Нові діяння за ст.ст. 384 та 400-1 КК стають злочинними з 15.12.2017 року (набирає чинності більша частина закону, у тому числі і ці норми).

Що стосується ст.387 КК, то нові діяння, передбачені нею (про це йдеться вище), стають злочином з дня, наступного за днем його опублікування. Президент підписав названий вище закон сьогодні, 04.12.2017 року. Тепер він протягом 15 днів має бути опублікований в одному із офіційних видань (п.1 Указу Президента «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності»). Тобто закон набере законної сили найпізніше 19.12.2017 року (або раніше).

 

 

Підсумок

Відповідаючи на основне запитання публікації – чи призвела так звана судова реформа до посилення кримінальної відповідальності – слід вказати, що санкції статей, до яких вносились зміни, залишились незмінні, окрім ч.3 ст.387 КК (з’явилось обмеження волі як вид покарання для цього виду злочину на заміну виправним роботам). Це означає, що суттєвого посилення кримінальної відповідальності не відбулось.

Однак відбулось менш сприятливе явище, адже створення нових складів злочинів означає встановлення кримінальної відповідальності за діяння, які раніше злочинними не визнавались. І ця криміналізація містить ряд двозначностей, які викликані низьким рівнем юридичної техніки аналізованих законів.

Наскільки правильно визнавати такі діяння злочинами? Я, наприклад, зі змінами щодо ст.387 не згодна. Як вирішувати описані вище двозначності? Буду рада побачити Вашу думку у коментарях.

 

Ключові слова: судова реформа, захист бізнесу, автоматизована система, розголошення даних, досудове розслідування, оперативно-розшукова діяльність, введення в оману суду, представництво в суді без повноважень.

 

Сегеди Тимея
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий