Записи

налоговое право

ВС тлумачить поняття спору про право

120218

У свої нещодавніх рішеннях Верховний Суд (далі – ВС) висловив почасти досить суперечливі позиції стосовно того, що повинно вважатися спором про право, а відтак, бути перешкодою для застосування скороченого провадження у податкових справах.

Так, у постанові від 10.05.2018 у справі № 805/3337/17-а, розглядаючи питання про можливість застосування статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у редакції на час виникнення спірних правовідносин, ВС ствердив, що спір про право у контексті розглядуваної норми має місце у разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 КАС України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

Водночас ВС підкреслив, що стаття 183-3 КАС України (у редакції, що діяла на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, на думку ВС, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об’єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права. У даній справі такою об’єктивованою незгодою було визнано подання платником податку позову про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Погоджуємося, що наведене беззаперечно свідчить, що між сторонами наявний спір про право з огляду на заперечення платником законності проведення перевірки, недопуск до якої й зумовив звернення податкового органу до суду з поданням, в якому він просив підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків.

Також у постанові від 27.08.2018 у справі № 821/1613/16 ВС визнав, що недопущення посадових осіб контролюючого органу до вчинення дій з продовження проведення перевірки можна вважати вираженням незгоди платника податку, яка свідчить про наявність спору про право.

Так, відповідно до обставин справи, податковий орган звернувся до суду з поданням до приватного акціонерного товариства про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна платника податків. Суд першої інстанції своєю ухвалою закрив провадження у справі. Апеляційний адміністративний суд залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. Суди відмовили у розгляді подання за правилами скороченого провадження, оскільки ними було встановлено існування спору про право (спір щодо права вчинення податковим органом дій з продовження проведення перевірки у зв’язку з відсутністю в наказі на її проведення чіткої дати початку та закінчення проведення перевірки). ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій. У даному випадку також цілком можна погодитися з ВС щодо існування спору про право.

Водночас досить суперечливою видається позиція ВС, висловлена ним у постанові від 28.08.2018 у справі № 804/19780/14. Так, Суд ствердив, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження не повинна розумітись як підтвердження існування спору про право. Натомість оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті лише запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, та не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження. ВС: «Частиною четвертою статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення із поданням) суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання в разі, якщо, зокрема, із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Спір про право в контексті цієї норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо. Помилковою є позиція суду апеляційної інстанції відносно того, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження має розумітись як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, не є спором про право, а отже і підставою для закриття провадження».

Вважаємо, що така позиція вступає у суперечність із твердженнями ВС, наведеними ним у першій, із розглянутих нами постанов.

Крім того, така позиція суперечить і практиці з цього питання, яку досі можна було вважати усталеною. Зокрема, у даному контексті варто пригадати позицію, висловлювану у листі Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 02.02.2011 № 149/11/13-11. Зокрема, саме в цьому листі наголошувалося, що спір про право в контексті статті 183-3 КАС України має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 КАС України. Однак у листі зазначалося, що зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту; оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 183-3 КАС України може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов’язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв’язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Дуда Таисия
оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий