Записи

налоговое право

Очі — у руки!

Чарторийский

Верховний Суд прийняв низку постанов стосовно призначення та проведення податкових перевірок. Зокрема, щодо призначення як планових перевірок, так і позапланових (у т.ч. у межах кримінальних проваджень). На які саме новації у правозастосуванні слід звернути увагу керівникам підприємств? Чи потрібні законодавчі зміни для уникнення довільного застосування норм Податкового кодексу органами фіскальної служби? Які ще спірні питання у податкових відносинах потребують висловлення правових позицій Верховним Судом?

Податкове законодавство встановляю ряд неоднозначних норм для трактування, поряд з цим, суди, органи державної фіскальної служби та платники податків трактують ту чи іншу норму по різному. Один із таких моментів наявний в процесі проведення податкових перевірок, які можуть впливати насамперед на майновий стан платника податків або порушувати його інтереси в публічно-правовій сфері. Аби розуміти як поводити себе керівникам юридичних осіб при проведені податкових перевірок, пропонуємо розглянути новації правозастосування, які висловлені в рішеннях Верховного Суду.

1. Запит про надання інформації та її документальне підтвердження, як підстава для проведення позапланової податкової перевірки?

Перше за все варто вказати, що відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі – ПК України) контролюючий орган вправі звернутися до платника податків із запитом про надання інформації та її документальне підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Окрім цього, варто врахувати, що якщо такий запит складений із порушеннями встановлених законодавчих вимог, платник податків звільняється від надання відповіді на такий запит. Поряд з цим, у відповідності до підпунктів 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 ПК України у випадку, якщо платник податків не надає відповідь на обов’язковий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів, тобто такий, який сформований у відповідності до законодавчих вимог, в контролюючого органу з’являється підстава для призначення позапланової податкової перевірки.

Судова практика з цього питання є неоднозначною.

Як бачимо, що з даного питання є досить неоднозначна судова практика, яка прослідковується в рішеннях Верховного Суду. На нашу думку, при надані відповіді на такий запит контролюючого органу, платник податків повинен вірно проаналізувати його. Перш за все, потрібно звернути увагу на наступне:

а) чи відповідає запит нормам пункту 73.3. статті 73 ПК України та пункту 9, 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1245 «Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом» та чи зазначено в запиті інформація про порушення платником податків норм податкового законодавства;

б) чи зазначені конкретні норми податкового та іншого законодавства, які порушені, чи є посилання на відомості, які є джерелом інформації, щодо конкретних фактів порушення платником податків податкового та іншого законодавства та які підтверджують підстави для направлення запиту;

в) чи зазначені підстави надсилання запиту та чи визначений конкретний перелік документів, що передбачено підпунктом 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПК України;

г) чи є в запиті посилання на матеріали перевірок інших платників податків;

д) чи зазначено в запиті за результатами аналізу якої саме інформації (фактів) та в який спосіб отримані відомості про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Виходячи із цього, платник податків повинен проаналізувати запит на предмет його відповідності нормам законодавства, а також визначити конкретні підстави для його надсилання. В подальшому такі дії дозволять платнику податків оскаржити наказ на призначення позапланової податкової перевірки та/або здійснити недопуск посадових осіб до її проведення.

2. Допуск чи недопуск?

В даному випаду варто зауважити, що допускати чи недопускати посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки можливо лише, у випадку проведення документальної виїзної (планової, позапланової) або фактичної перевірки. Тенденція судової практик сформувалась таким чином, що допускаючи посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, платник втрачає право на оскарження наказу про її проведення. Така позиція свого часу була сформована Верховним Судом України у постанові від 24 грудня 2010 року у справі № 21-25а10, такої ж позиції дотримується Верховний Суд, яка викладена, зокрема, в постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 826/1205/16 та від 17 квітня 2018 року у справі № 826/12612/17.

В останньому зі згаданих рішень Верховний Суд наголосив, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення податкової перевірки.

Тому платнику податків потрібно уважно досліджувати підстави проведення перевірки та наказ на її проведення на етапі допуску посадових осіб. При цьому, рекомендуємо звертати увагу на наступні моменти:

1. Копія наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки мають бути вручені платникові податків під розписку або надіслані рекомендованим листом із повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки (абзац 2 пункту 77.4 ПК України).

2. Право на проведення позапланової перевірки надається лише у випадку, коли платникові податків до початку проведення зазначеної перевірки вручено в порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (абзац 2 пункту 78.4 ПК України). На відміну від планової перевірки, де встановлені чіткі строки надсилання копії наказу та письмового повідомлення, при позаплановій перевірці дані документи можуть безпосередньо вручатися перед початком такої перевірки.

3. Особи, які зазначені в направлені на перевірці, мають право проводити перевірки. Недопускається можливість проведення перевірки особами, які не зазначені в такому направлені. В такому випадку платник податків може порушувати питання щодо недопуску осіб до проведення перевірки.

4. Пред’являти документи контролери мають право лише належній особі платника податків. Так, зокрема,  в досить свіжі позиції Верховний Суд у своїй постанові від 30 січня 2018 року по справі № 821/1957/16 вказав на протиправні дії посадових осіб контролюючого органу, які надали на ознайомлення документи особі, яка не була уповноваженим представником платника, та не перебувала з ним у трудових відносинах.

У випадку недотримання контролюючим органом даних законодавчих вимог, платник податків вправі скласти акт недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Платнику податків в даному випадку потрібно врахувати, що в силу підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, у випадку недопуску контролерів до проведення перевірки можливий адміністративний арешт майна. В такому випадку платникам потрібно мати на увазі, що якщо акт недопуску  до проведення перевірки складений із певними порушеннями, то така обставина не може бути підставою для застосування адміністративного арешту майна. Про таку позицію йдеться в постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 815/5420/17.

Окрім вищезазначеного, варто вказати на трохи іншу позицію Верховного Суду, яка має зовсім інший висновок щодо можливості оскарження наказу у випадку допуску посадових осіб до її проведення. Так, Верховний Суд у своєму рішенні від 21 березня 2018 року по справі № 812/602/17 вказав, що право на судовий захист пов’язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14. Посилання у касаційні скарзі на те, що у зв’язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та, як вважає відповідач, не може бути скасовано є також безпідставними, оскільки згідно наведених норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов’язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації.

Отже, фактично за однорідних фактичних обставинах справи, маємо зовсім різні позиції суду, що ускладнює процес прийняття вірного рішення платником податків на момент проведення перевірки та допускає двозначне трактування одних і тих же правових норм вищою судової інстанцією, дане, зокрема, впливає на неоднозначність формування судової практики.

Окрему увагу варто звернути на призначення податкових перевірок за ухвалами слідчого суді, що тривалий час викликало безліч дискусій в юридичному колі. 23 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу суб’єкта господарювання щодо ухвал слідчих суддів про призначення позапланових перевірок, в тому числі податкових, в рамках кримінального провадження (справи № 237/1459/17 та № 243/6674/17-к).

Так, суди розглядали питання щодо:

1. – чи наділені  слідчі судді повноваженнями виносити ухвали про призначення позапланових перевірок в рамках кримінального провадження;

2. – чи підлягають такі ухвали апеляційному оскарженню.

Велика Палата Верховного Суду виходила із наступного, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII).

Законність і обґрунтованість рішень слідчого судді, прийнятих на досудовому розслідуванні, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Тому передбачене Главою 26 Кримінально-процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI (надалі – КПК України) право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження і процесуальним інструментом виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження та відповідає його завданням, передбаченим ст. 2 КПК України.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що не може підтримати правозастосування, яке застосували суди першої та апеляційної інстанції і вважає, що у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилає положення частини 3 статті 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини 4 статті 399 КПК України. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини 1 статті 7 та частини 1 статті 24 КПК України, які його гарантують.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду погодилась з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 12 жовтня 2017 року № 5-142кс(15)17.

Оскільки слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбачено КПК України, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належало виходити з приписів статті 9 КПК України, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в частині 6 установлює, що коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною 1 статті 7 цього Кодексу. Однією з таких засад                  є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (пункт 17 частини 1 статті 7 КПК України), а її зміст розкрито у статті 24 КПК України, згідно з частиною 1 якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, суду, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України.

Виходячи з викладеного, Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо слідчий суддя, призначивши позапланову перевірку підприємства, постановив ухвалу, яку не передбачено жодною нормою кримінального процесуального закону, а отже оскарження цієї ухвали й розгляд скарги в апеляційному порядку має відбуватися згідно із загальними засадами кримінального провадження, передбаченими статтею 7 КПК України.

Аналізуючи дане рішення Верховної Палати Верховного Суду можна дійти висновку, що суд не в повному обсязі відповів на питання щодо законності призначення позапланових перевірок, в тому числі податкових, в рамках кримінального провадження. Суд фактично вказав лише на те, що суб’єкти господарювання наділені правом оскаржувати такі ухвали слідчого судді щодо призначення позапланових перевірок в порядку апеляційного оскарження. А щодо законності призначення таких перевірок лише зазначив, що у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності.

Чарторийский Константин

оставить комментарий
Имя *
Электронная почта *
Вебсайт *
Комментарий